Андрій Содомора - Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

Здесь есть возможность читать онлайн «Андрій Содомора - Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Срібне слово, Жанр: Античная литература, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Загадки» пізньолатинського автора Симфосія, вперше перекладені тут повністю, — не так для відгадування, як для нагадування про те, що на світ речей, природний світ, людина покликана дивитись — дивуючись. Якщо знання живить думку, то подив спонукає її до руху. Спробою таких «мандрівок» думки є есеїстичні коментарі перекладача й письменника Андрія Содомори; жанрово є вони, фактично, продовженням есеїв, що у книжці «Наодинці зі словом» (Львів: Літопис, 1999). Три крапки наприкінці кожного коментаря — знак відкритості тексту, запрошення ступити на загадковий місток, що єднає світи в єдиному духовному просторі.
* * *
Книга здобула Гран-прі книжкової премії «Найкраща книга Форуму видавців-2014», м. Львів [Прим. верстальника]

Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Рятівним є і живий ланцюг — сув’язь рук і єдність сердець. Таким же ланцюгом, сув'яззю, шикуються у зв'язний ряд і рукописні літери. Думку, яка снується, в’яже рука. Давня в’язь (орнаментальне письмо) — зразок плеканої античністю єдності корисного з приємним. Низка друкованих літер — наче ланцюгова сув’язь, чиї ланки, врешті, відділились одна від одної. Увільнившись, ланцюг утратив себе, свою природу, свій обов’язок — в'язати…

VI. Tegula. Черепиця

Tegula

Terra mihi corpus, vires mihi praestitit ignis;
De terra nascor, sedes est semper in alto;
Et me perfundit, qui me cito deserit, umor.

Черепиця

Тіло моє — земля, а сили — вогонь постачає.
Родом я — із низів, а посаду найвищу займаю.
Лиш обіллє мене зверху вода — і вмить утікає.

* * *

Над дахом дому — неба дах…

Поль Верлен

Що для людини череп, те для дому — черепиця. Людина не постійно перебуває просто неба; черепиця — постійно. І то не просто неба, а в небі. Воно дихає на неї: то спекотно, то морозно; то дощами зливає, то привалює снігами, а то — мрякою огортає. У краях, які не знають снігів, де й дощів обмаль, покрівлі пласкі — на зразок терас. Срібна ваза з мікенської доби представляє сцену здобуття міста: усі крівлі тут — пласкі, мов оглядові майданчики на сучасних висотних будинках. Що мінливіше, багатше на дощові й снігові опади небо, то стрімкіші крівлі домів: дощова вода миттю збігає укладеною на зразок риб'ячої луски черепицею, сніги — зсуваються, мов із гірських вершин…

Черепиця (її винахід приписують кіпрському володареві Кініру) — то всі чотири стихії: земля, вода, повітря, вогонь. Народилась із землі (глини), загартована у вогні, перебуває у повітрі, приймає на себе вологу. Отож небо дихає на неї. Вона — відповідає йому: озвучує мову дощу; навіть тоді, коли «тихо дощить на місто» (А. Рембо). У тому вислові — не лише звуковий, а й зоровий образ: погляд із мансардового віконця на спадисті черепичні крівлі. Ось тоді, коли тихо дощить на місто , черепиця на тлі сірого неба мов оживає; м’яко, в унісон із тією тихістю й сірістю, світиться зсередини прихованим у собі теплом…

Інша річ, коли небо дихає спекою. Черепичні крівлі тоді яскравіють, акцентуючи одну з чотирьох стихій — вогонь, крізь який вони пройшли, щоб од того ж вогню захистити людину… Над цеглястою барвою черепиці тремтить синюватий серпанок — І жагучий подих неба. Над дахом дому — ще один земний дах: розлога крона дерева… В імпресіоністичній гамі тих барв найяскравішими акцентами — черепичні крівлі…

Не лише з землею, а й з небом, дарма що пнеться до нього, втрачає зв’язок сучасний мегаполіс — велике місто. З висоти пташиного лету видається велетенським лісом, який давно відзеленів, — лише гігантські пні, то тут, то там, сягають недосяжного: тікає від них і денне, й нічне, всіяне зорями, небо. «У вікні моєї кімнати у великому місті вічний сумерк. В нього ще ніколи не заглядало сонце. Мої дні минають в сумерку. О, як я тужу за вами, високі шпилі!» (Юрій Федорович, «На високих шпилях»)…

P. S. Другий рядок загадки несподівано веде нас до Горація, який, вийшовши із низів — син відпущеного на волю раба — сягнув висот ( ex humili potens ), і хоча жодних посад не займав, стежки до нього, першого лірика Риму, шукав найвищий «посадовець», земний бог, — імператор Август.

VII. Fumus. Дим

Fumus

Sunt mihi, sunt lacrimae, sed non est causa doloris.
Est iter ad caelum, sed me gravis impedit aer;
Et qui me genuit, sine me non nascitur ipse.

Дим

Є в мене сльози, авжеж, а причин для болю — немає.
Стежка до неба веде, та повітря важке на заваді.
Той, хто мене породив, народитись не може без мене.

* * *

Блукає полем тиходумний дим…

Римляни, бачимо з першого рядка загадки, любили «пізнавати причини речей» ( rerum cognoscere causas ). Немає причин для болю, коли просто дивимось на дим — фізичним зором. Та варто глянути очима душі, як одразу ж до тих сліз, що від диму, долучається й інша сльоза — та, про яку Вергілій у своїй «Енеїді» (І, 462): «Sunt lacrimae rerum…» — Сльози в природі речей … «Як дим, що без вітру зникає, розтану, / Ніхто й не згадає мене…» (Майроніс). Властивістю природи речей — проминати: з вітром, із димом. Дим увиразнює вічне проминання усього сущого, тілесного. Дим — останнє, що можемо бачити, відчути. Дим — це поріг; далі — ніщо… Але дим — це ще й інший поріг: дим — це рідний дім; він «як пам'ять стелиться до отчого порога» (І. Калинець). Звідси — й та сльоза, крізь яку Одіссей дивився у морську далінь, сподіваючись угледіти дим батьківської Ітаки.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Андрій Гуляшки - Історія з собаками
Андрій Гуляшки
Андрей Новиков-Ланской - Сто стихотворений
Андрей Новиков-Ланской
Отзывы о книге «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори»

Обсуждение, отзывы о книге «Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x