Андрій Содомора - Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

Отож, дарма що «вічна стояла весна» (так Овідій у «Метаморфозах» описує золотий вік), — рід людський ступив на стежку погіршення: на зміну золотому прийшов срібний вік, а далі — мідний, залізний… Одначе, вірою в прийдешній золотий вік, який людина здобуде для себе своєю працею, втішає нас Вергілій у філософській поемі «Георгіки». І, відлунням тієї золотої мрії, — у Степана Руданського: «Та гей, бики! Зерно поспіє, / Обіллє золотом поля, / І потече ізнову медом / І молоком свята земля…»

Graphium (Stilus)

Писало (стилос)

Хрести дубові посхилялись,

Слова дощем позамивались…

І не дощем, і не слова

Гладесенько Сатурн стирає…

Тарас Шевченко

«Так», — каже загострений кінець стилоса, палички для писання, виводячи літери на восківці. «Ні», — каже протилежний, плаский, гладенько витираючи написане. «Saepe stilum vertas» ( Часто повертай стилос ), — радив Горацій. Часто, аж поки той і той кінець стилоса не дійдуть згоди: «Так!»… Стилос і навощена табличка — в руках у Калліопи, прекрасноголосої (такою її зображували), найстаршої серед дев'яти Муз. У її віданні — епічна поезія, красномовство, наука загалом. Краса у слові легкою працею не дається. Мабуть, у самої Калліопи плаский кінець стилоса часто говорив «ні»… Стилос несподівано приведе й до Лесі Українки: «Слово, моя ти єдиная зброє…» — стилос-стилет…

В руці Одіссея замість стилоса — прутик, замість таблички — піщане узбережжя острова Огігія. Тут, оповідає Овідій, він і похваляється перед німфою Каліпсо своїми подвигами під Троєю — креслить військові табори, ворожі позиції… «Креслив іще б не одне, та тут хвиля на берег набігла — / Й Трої, і Реза-вождя, й табору — мов не було…» Через віки, вже у сонетному ключі, — Е. Спенсер (в озвученні Д. Павличка):

«Гладесенько Сатурн стирає»… Морська хвиля — образ хвилі часової (так вона й справжню Трою стерла з лиця землі). Наче й у руці Сатурна (його ідентифікували з Хроносом) — стилос, що пласким своїм кінцем нависає над усіма людськими творіннями — «гладесенько стирає»… Лише націлені у Космос величні супутники вічності, піраміди, лише вони протистоять поетичній формулі Горація: «…mortalia facta peribunt» ( загине усе рукотворне ), протистоять — загладі …

P. S. Коли плаский кінець лише підтакуватиме гострому, коли втратить свою пильність той «цензор» у нашому розумному єстві, — час відкласти стилос.

Harundo

Очеретина

Вітер собі в очереті посвистував — перший учитель

Сопілкаря-селюка, що в тонкі очеретини дує…

Лукрецій

«Язик — перекладач душі» ( Lingua interpres animi ), — сказав понад два тисячоліття тому Лукрецій. Язик, отже, й мова: латиною, й не тільки нею, «язик» і «мова» — одне й те саме. Сопілка, самим лише голосом уявнюючи те, що на душі, обходиться без перекладача, інтерпретатора, — душевним ділиться з іншими: від душі — й до душі. Сопілка — безпосередня стежка до серця, стежка поступового вдосконалення: від сопіння — до голосу (скрипка — від скрипіння починала), поки дірками її порожнистого тіла не затанцювали пальці, поки той видимий для ока танець не став танцем чистого, з усіма його переливами, сопілкового голосу — «Лісової пісні»…