Андрій Содомора - Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

Гроші

Друг незрадливий — опора міцна у пору непевну,

Тож понад срібло тобі і понад золото він.

Теогнід

Срібло дешевше од золота; золото — від доброчестя.

Горацій

Спочатку гроші були на землі, ходили по ній (лат. pecunia, гроші , від pecus, отара, вівця ; найвагоміша грошова одиниця — бик). Потім — під землею: залізо, мідь, золото, срібло. «Краще б і залишатись їм під землею», — повторювали філософи й поети. Бо одразу ж, ставши купами золота й срібла (argenti pondus et auri), гроші взяли гору над людиною: «Людина — то гроші», — констатував старогрецький поет Алкей ще в VII ст. до P. X. (навіть час, Божий дар, переведено на гроші). З’явилась невиліковна хвороба, що на вид золота-срібла зраджує себе хижим блиском — палахтить в очах захланного. Пропала міра, межа, без чого людина — вже й не людина (вбогість має межу, багатство — не має).

Втім, поет золотої середини, Горацій, не впадає у крайнощі: що поганого в тому, коли на столі всміхається сріблом сільничка?.. У скромному вжитку ті речі служать людині, «всміхаються» їй, а в надмірному — людина служить їм, про що й наше прислів’я: «Хоч на мені жупан дран, єсть у мене грошей джбан». Були, однак, і такі (серед них — Сенека), — хто величезними статками гартував свої чесноти, передусім, скромність: мовляв, не штука бути скромним у нестатках, а от у статках — таки штука…

Отож іще Алкей своїм афоризмом засвідчив владу грошей над людиною. У Римі ж срібні монети почали пускати в обіг щойно в III ст. до P. X. (першість тут, за Геродотом, належить лідійцям); винахідником монети римляни вважали Сатурна (або Януса), перший монетний двір знаходився на Капітолійському пагорбі на території храму староіталійської богині Юнони, що мала своїм епітетом «Moneta» (від moneo — вагадувати, остерігати); звідси й назва: монетний двір, монета … Перші монети в Римі були бронзові (аси), потім — срібні (денари, сестерції), а далі, в часи імперії, — золоті (aurei). Зображення на стародавніх монетах — теж важливі віконця у світ античної культури…

Уже саме слово «багатство», що є синонімом грошей, криє в собі, з погляду античних, хибу (vitium): людині, щоб жити, потрібно не багато , а достатньо — щоб «не боліти, не мерзнути, не прагнути», себто не відчувати спраги. А втім, і «достаток», бачимо зі словників, — це вже не те, що в межах достатнього, — чого «доста», «досить» для людини, щоб забезпечувати себе необхідним, чого вимагає природа: «достаток» — це вже «велика кількість чого-небудь». Отож, «яке життя — така мова».

Mulier quae geminos pariebat

Мати близнят

Богинею рослинності, опікункою породіль була у римлян діва-мисливиця Діана (у греків — Артеміда). Відома вона як Ілітія, Люціна і Генітала. Їй, «триликій», бо під трьома йменнями вшановувалась, Горацій присвячує одну із своїх од (III, 22), уславляючи її, власне, як рятувальницю породіль (сапфічна строфа, якою складена ода, — теж м'якої, жіночої тональності):

Доречно зауважити, що Горацій був неодружений ( caelebs ). У своїх творах часто з великою теплотою згадував батька, який, дарма що був відпущеним на волю рабом, спромігся дати синові освіту у Римі й навіть послав його на «університетські» студії — до Афін. А от про маму (дивна річ!) немає згадки у жодному з його творів. Можливо, синівським почуттям до матері він виповнив незвичайно ніжну оду до Мельпомени (IV, 3), яка, схилившись над колискою немовляти, вдихнула у дитячі груди невгасну любов до поезії.