Андрій Содомора - Сто загадок Симфосія. Переклад з латинської, коментарі-есеї Андрія Содомори

Серед наших синонімів окосту «найзапашніший» — шинка (похідні: шинок, шинкар, шинкарка ), що є запозиченням з німецької — Schinken. У перекладі з античної літератури те слово, мабуть, надто «пахнуло» б саме нашим, місцевим, колоритом… Смачний «натюрморт» із шинкою (вуджениною) — у Франковому «Лисі Микиті»: «А в спіжарні — Боже кріпкий! / Світ затьмаривсь нам до дрібки, / Стільки ж там добра для нас: / М’яса, сала, вудженини, / Щось п’ять полтів солонини / І довженний ряд ковбас»…

У редагованому «Лисі Микиті» не відчуваємо не лише місцевого, галицького, колориту, а й домінуючого тут запаху шинки (вудженини): «А в коморі — світе милий! / Нам аж очі заболіли, / Стільки там добра для нас: / Риби, сала та свинини / І масної солонини, / Ще й довженний ряд ковбас!»

Підказкою до розгадки може бути тут загадка про колеса (LXXVII): якщо чотири колеса селянського воза — брати, то не всі чотири ноги у свині — сестри, оскільки лише дві задні йдуть на вудженину, тож в однієї задньої ноги — лишень одна сестра, її «напарниця» — perna.

Malleus

Молот

У кожного в руках тяжкий залізний молот…

І. Франко

Молот — б’є. Це — його робота. Б’є об таку ж, як і він сам, неподатливу твердь: у залізо, що пройшло крізь вогонь, у камінь. Молот — кує те, що не уступає йому в твердості. Кує — поки тепле. А що уступає — те кришить (згадаймо ще раз: «Так молот б’є: на друзки — скло, а сталь — кує»). Молот вимагає твердої руки: що більший розмах, то важчий удар. Рука коваля — тверда: свідком — залізо, що опиняється між молотом і ковадлом . Добре, коли на тому ковадлі, врешті, «мечі перековуватимуть на рала» (Ісая, 2, 4). Горацій же (Оди, І, 35) просить богиню долі, Фортуну, «на новому ковадлі перекувати притуплені в міжусобицях мечі» й звернути їх проти ворогів Риму.

Mente et malleo ( розумом і молотом ) — одне з латинських гасел. Mens, розум , — щось невидиме, невагоме, що живиться словом. Malleus, молот , — видиме, важке. Розум — це теорія, наука; молот — практика, ремесло. Інакше кажучи, людина у постійному технічному злеті мусить мірно рухати двома крилами: litteris ( наукою ) і artibus ( мистецтвами, ремеслами; франц. «artisan» — ремісник ) — поєднувати теорію з практикою ( theoria cum praxi ). Про це — напис на Львівській політехніці: «Litteris et artibus», що відповідає наведеному вище «Mente et malleo» — розумом і молотом …

«Головою муру не проб’єш» — прислів'я не для молота. Іноді ж і людина не щадить себе — товче собою, як молотком…

Pistillus

Товкач

У молота — одна голова. Товкач — двоголовий. Між тими двома головами, що поперемінно в роботі, — шия. Як тим товкачем орудує селянин, приготовляючи собі сніданок перед виходом у поле, — знову ж таки Вергілій у своїй поемі «Сніданок» (цей твір, згадаймо ще раз, високо цінував Іван Франко): «Лівою — ще фартуха на кошлатих грудях зап’явши, / В праву бере товкача; зубці часнику, що із гострим / Духом, він тре, а тоді, коли сік він пустив, — усе інше […] / Діло близьке до кінця. Товкач не з трудом, як раніше, — / А веселіше по колу іде, послушний правиці…»

Полемос, бог війни, в комедії Арістофана «Мир» товкачем у ступі товче грецькі міста-поліси. А Плутос, бог багатства, в елегіях Теогніда перемішує у казані роди: знатні — з незнатними: на зорі світової товкотнечі й мішанини …

Strigilis aenea

Скребниця

Подібно як з покритої воском дощечки пласким кінцем стилоса витирали непотрібні записи, так із тіла спеціальною скребницею (переважно після змагань, у лазнях) зішкрябували змішаний з потом пісок, олію чи іншу мазь, якою змащували тіло; потім купалися, опісля знов змащували тіло оливою. Була це пласка вигнута паличка, виготовлена з бронзи, срібла, слонової кості чи з іншого матеріалу; ручка здебільшого була оздобною (наприклад, у вигляді жіночої чи чоловічої фігурки). Відома статуя роботи знаменитого грецького скульптора Лісіппа (IV ст. до P. X.) представляє юнака, який, власне, орудує такою скребницею; статую так і називають: apoxyomenos — той, хто зшкрябує з себе пісок .