Array Антология - Чорт зна що. Запропаща душа

– Який вам жид! – одказав чорт зареготавшись, – наш-таки чорт та ще й з Києва відьми налітають.

– Глянь! – каже запорожець, – не знав я сього, а то б пішов подивиться!.. А ти ж, чорте, – пита, – що там робиш?

– Що я роблю?.. Танцюю, – каже чорт, – сьогодні важний задамо бенкет, і музика таки наша, пекельна, буде, а вже які відьми з Києва назлітаються, навіки гарні! Приходьте, добродію, до нас, побачите, як я буду танцювать гопака і гоцака!

– Пішов би, – одказує запорожець, – так нікому ж мене провести, старий вже збіса став…

– Я ж вас проведу, – каже чорт, – разом і ідемо.

– Добре! – каже запорожець. – Побачимо, як там у вас, у чортів, люди бенкетують.

Виголивсь запорожець, одяг червоний жупан з вильотами, що пообшивані брузументами, обувсь у чоботи-сап’янці, підперезався шалевим поясом, причепив шаблюку і вусів не забув наваксить, та, взявши чорта за хвіст, і пішов у корчму. Як зблизились ік корчмі, приглядується запорожець, аж перед ним не чорт вже, а парубок у чорному кобеняку, підперезаний червоним поясом, в смушевій шапці; і вже тримає його не за хвіст, а за кобеняк.

Увійшов запорожець у корчму, дивиться – народу повнісінько, як у церкві; по всіх ліхтарях позасвічувані свічки: дарма, що шабашкові, а палають, неначе воскові в ставниках. Тільки вгледів орендар запорожця, зараз і підскочив до його з пляшкою.

– Мозе, пан добродзій, – каже, – позволі келішек гданської вудки?

– Всип, – каже запорожець, – побачимо, що там за гданська!

Випив запорожець – аж зацмокав – така кріпка та смачна.

– Мозе, сце, – каже орендар, – пан добродзій позволі келішек?

Випив запорожець і другу. Якось йому повеселішало, неначе помолодшав. А тут як ушкварять музики джинжируху! – та й гарно ж грали, матері їх лихо: скрипиця так і виспівує, бубни гудуть, гуркотять, цимбали, мов дзвоники, дзвонять. Як почув старий, так аж жижки у його затрусились, самі ноги затупотіли. Зараз і почали танцювать. Дівчата такі гарні, одна в одну. Пішов у танець і той чорт, що привів запорожця. Знатно танцює, гаспидів син! Не вдержався і старий, ну й собі по-запорозьки: і викрутасом, і вихилясом, цокотить підківками, вистрибує, ноги вище голови задира. Парубоцтво й дівчата кругом обступили, дивуються і на чорта вже не дивляться. Танцював старий, поки в його духу не захопило. А тут де не взявсь орендар з пляшкою і знов до його:

– Мозе, пан добродзій позволі келішек вудки?

А запорожцеві того тільки й треба: випив, трошки оддихав і знов пішов із чортом козачка. Як натанцювались, повів чорт старого по других покоях. Увійшли в один, – все парубки та дівчата, сидять собі парками, розмовляють і чоломкаються. Увійшли у другий – аж грають у карти: на столі купи грошей, мідні й срібні, а кругом стола людей-людей; були між ними і з сивими чубами… Незчувся запорожець, як і сам став грать. Здали карти раз, вдруге – вже й таляра програв! «Що за біс! – думає собі, – у одного чоловіка усе хлюсти [5] Хлюсти – три карти одної масти, або три козирі, або три тузи. ». Коли зирк, аж він вийма з кишені карти. Запорожець черк його по пиці, а той старого за груди.

– Е, ні, – гримнув запорожець, – постривай, роби що-небудь одно; коли шахруєш, так і шахруй, а я почав тебе бить, так і буду товкти! – Та і вдруге йому затопив.

Той ґвалту; відкіля не взявсь орендар, до запорожця як крикне:

– За сцо ви б’єте моїх гостей?.. Ми вас прозенемо з кумпаніїї.

– Мовчи, чорте, – гримнув запорожець, – зась тобі до людей, знай своє пекло!..

– Який я цорт, – одказує орендар, – я цесний єврей!

– Брешеш, – каже запорожець, – от як стягну з тебе жидівські галанці [6] Галанці – вузькі штани. , та й відотну тобі хвіст, щоб знав, як приймать шахраїв до гурту!..

А чорт, що привів запорожця, смик орендаря за шляфрок.

– Хто сахруе, хто? – загугнів орендар, неначе й не знає хто.

– Ось хто, – гримнув запорожець, та знов черк по пиці шахрая.

А орендар до нього:

– Як ти осміливсь ошукувать пана добродзія?

Далі каже другим;

– Забирайте, панове, його гросі і зеніть з корчми!.. Я приймаю тільки цесних людей!

Духом розхапали гроші, женуть шахрая в потилицю, а жид до запорожця з пляшкою.

– Мозе, пан добродзїй позволі келішек вудки?

Частує запорожця, а тут прибігли дві дівчини, такі гарні, певно, відьми: білі, повні, щоки горять, очі, як зірочки, ясніють; втомились танцюючи, так повні груди і підіймаються догори. Вхопили старого під руки та й повели.

– Потанцюйте ще, добродію, – просять, – люди кажуть, що, мабуть, у вас чорти сидять в чоботях!