Джеремі Стронґ - Гармидер у школі

тільки, мене викрали десятирічні пірати!

Якби-то всі відкриття бібліотек були таки-

ми! З цього вийде гарна стаття для газети.

Швидше, отам поверніть вулицею наліво,

це коротша дорога.

Швидка допомога ще не встигла зупи-

нитися на стоянці біля школи, як усі вже

повискакували з неї і кинулися до школи,

очолювані міс Гармидер.

- Переговори залиште мені, - шепнула

вона, коли вони ввійшли у вестибуль. На

них очікуюче дивилося море облич.

177

- Що відбувається? - закричала місіс

Вухокрут.

Лілія усміхнулася до неї.

- Усе гаразд, місіс Вухокрут. Просто ста-

лося деяке непорозуміння. Дозвольте мені

представити нам пана мера. Він прибув, щоб

усе-таки відкрити нашу бібліотеку.

- Але це неможливо! - випалила за-

вуч. - Я не можу цього дозволити!

Тут, ніби щоб додати ваги словам мі-

сіс Вухокрут, подвійні двері різко розчини-

лися, і у вестибуль ввірвалися четверо по-

лісменів.

- Усім залишатися на місцях! - закри-

чав інспектор Хоул. - Ви всі заарештовані!

178

I

Містер Притул, чи то пак вдова Твонкі,

виступив уперед із явно привітною усміш-

кою:

- О, теж маскарадні костюми! - почав

він. - Хіба ж це не гарно, діти? Репортери

теж переодяглися.

- Я не репортер, я справжній поліс-

мен! - заверещав інспектор Хоул. - А вас

заарештовано за викрадення, збройний на-

пад, перевищення швидкості і... і... і...

Інспектор Хоул раптом замовк і поди-

вився на містера Притула з непідробним

жахом:

- Ви директор! У вас вуса!

І

І

/ п і з л \ с л \ •

- На вас сукня!

- Так. Можна, я подую у ваш свисток?

- Ні, припиніть, облиште мій свисток.

Заарештуйте цих піратів!

Поліцейські кинулися до дітей і вже

збиралися заарештовувати піратів, коли їм

на виручку прийшов сам мер. Він поспішно

пояснив інспектору, що він прибув у школу,

щоб відкрити бібліотеку, що це маскарад і

все таке.

Напруженість почала спадати.

Тільки місіс Вухокрут почала все біль-

ше і більше втрачати спокій - в міру того,

як вона усвідомлювала, що її план ось-ось

провалиться.

Коли завуч вже збиралася виконати

свою звичайну штучку із втягуванням ро-

та і вибухнути гнівом, з'явилася рятуваль-

на партія у постаті справжнього репортера

і фотографа.

Як тільки завуч побачила камери пре-

си, її настрій одразу змінився, а на лиці

знову засяяла радісна усмішка. Вона при-

вітно вишкірила зуби, поправила кок і по-

спішила через вестибуль до входу.

180

- Ах, шановні панове журналісти, ви,

звичайно ж, прибули, щоб сфотографувати

шостий клас!

- Ну, насправді ми ще не вирішили...

- Звичайно ж, ви хочете сфотографува-

ти мій клас, - наполягала місіс Вухокрут. -

І мене. Наші костюми найкращі. Крім того,

ми найстарші. Шостий клас, вставайте, хо-

діть до мене.

Поки шестикласники вставали, решта

дітей і вчителів у відчаї перезиралися. Ма-

ло того, що місіс Вухокрут намагалася зі-

псувати всім забаву, то тепер вона ще й мала

зібрати всі лаври.

Усі погляди звернулися до міс Гармидер.

Невже вона не зупинить це неподобство?

Але виявилося, що на допомогу прийшла

не Лілія, а вдова Твонкі.

- Думаю, що фотографувати найкраще

в музичному кабінеті, місіс Вухокрут, -

сказав містер Притул. - Там гарно і тихо,

і преса зможе присвятити вам стільки

часу, скільки захоче. Шостий клас, ідіть за

мною.

Директор вивів шестикласників із вес-

тибулю. Коли вони підійшли до дверей му-

181

зичного кабінету, містер Притул звернувся

до місіс Вухокрут:

- Зайдіть і подивіться, чи там прибра-

но, - запропонував він.

- Мушу сказати, що з вашого боку це

дуже добра ідея, містере Притул, - сказала

завуч, заходячи в музичний кабінет. -

Принаймні нам не заважатимуть ці жах-

ливі пірати.

Як тільки вона опинилася всередині,

містер Притул зачинив двері і замкнув їх

на ключ.

- А тепер, - спокійно сказав він, - ході-

мо назад у вестибуль, подивимося, чим ми

можемо зайнятися - для різноманітності.