Gala - Чорний Простір

Бабця сіла на крісло, яке їй вже хтось устиг принести, чіпким поглядом обдивилася полонянок. Одна з охоронниць подала їй комм-термінал. Бабця несподівано молодим голосом на поліславі із жахливим усамським акцентом сказала:

― Буду називати за ім’ям. Кого назвала – встає. Не встане – накажу бити. Ясно?

Полонянки похмуро щось прогуділи. Бабця стала називати імена, зачитуючи їх з терміналу. Чіпко оглядала кожну, робила на терміналі позначки. Коли принизлива процедура закінчилася, бабця щось наказала своїм охоронницям, і ті грубо витягли з натовпу Марусю, Оксану і Лєлю, підтягли до бабці ближче. Лєля сором’язливо намагалася закритися руками, Маруся ж стояла гордовито, схрестивши руки на грудях. Оксана робила вигляд, ніби їй все байдуже.

Бабця махнула рукою, наказала усамською:

― Інших в кімнати для товару, помити, добре годувати, дати пристойну одіж. Підуть на торги.

― Ваша воля, Шахріят-бійєм, ― вклонилися охоронниці, і, зігнавши жінок у щільний гурт, вивели геть. Бабця ще деякий час дивилася на відокремлених нею полонянок, потім вказала на Оксану:

― А ну, повернися. Так, ти, білява. Гарна. Моєму сину такі подобаються. Високі, тонкі астерниці з білими косами. Якщо будеш покірна і ласкава, догодиш Рамсану, дозволю йому взяти тебе за одаліску. Будеш його хатун, будеш добре жити.

Оксана на те лише погордливо сіпнула бровою. Помітивши це, бабця гнівно додала:

― А будеш писок воротити, накажу побити бамбуковими кийками, кислотою облити пику і продати на торгах дешево. Самим обідраним покупцям. Вибір за тобою, кралечко. Або жити в палаці, у розкошах, або ішачити на якомусь паршивому астероїді, де з їдла – сама хлорела з генмод-ягелем, де тебе лупитимуть щодня і дерти у всі діри щоночі, бо будеш там єдиною жінкою. Це й вас стосується, - бабця вказала на Лєлю та Марусю. ― Післязавтра синок мій повернеться, якщо буде вдоволений – станете його одалісками. Це краще, ніж йти на продаж. Хафсо, цих окремо до Рамсанчика.

Старша з бабциних супутниць вклонилася, повернулася до жінок і, погрозливо піднявши станер, звеліла йти попереду.

25.

Марусю, Оксану і Лєлю привели в розкішні покої, в окремий відсік маєтку. Тут Оксана і переконалася, що автори серіалу «Полонянка султана» не так вже і помилялися. Тому що, коли жінки вийшли з розкішної ванної кімнати, на них вже чекали дві молоді служниці, вдягнені у легкі сорочки та шаровари. Вони принесли їм одяг, який складався з таких же шовкових шароварів, тільки зовсім прозорих, гаптованих золотом, і ліфчиків, які переливалися дорогим камінням. До цього додавалися важкі золоті прикраси з великими дорогоцінними каменями, і золоті ж капці, інкрустовані чимось дуже схожим на натуральні перли. А може, це і правда були перли. Лєля з подивом дивилася на ці тапки.

― Яке… кугутство, ― сказала Оксана, піддавши ногою капець. ― Не здивуюся, якщо до цих капців нам зроблять педікюр із натуральними діамантами.

Одна зі служниць вклонилася:

― Ви праві, ханим. Шахріят-бійєм наказала прикрасити вас як належить. І я повинна зробити вам манікюр і педікюр… з інкрустацією діамантами.

Маруся не витримала – істерично засміялася. Оксана зітнула плечима, всілася на м’яке крісло, застелене пухнастим килимом. Друга служниця вийшла, залишивши купу одягу. Педікюрша взялася за роботу. А Оксана спитала:

― Ти добре говориш поліславом. Ти також полонянка з Республіки, як і ми?

Дівчина знітилася, хитнула головою:

― Так, ханим. Тільки мені менше пощастило. Я не одаліска молодого бея, я проста гаремна служниця… Тому моїм тілом розпоряджається Шахріят так, як їй заманеться. Якщо ви сподобаєтесь молодому бею, вас це омине. Краще бути наложницею одного чоловіка, ніж розсувати ноги перед кожним, на кого вкаже Шахріят.

Маруся припинила сміятися, спохмурніла і лягла на низьку канапу біля декоративного ставка з золотими рибками. Лєля, теж похмура, сіла поряд із нею. З’явилася друга служниця – зі столиком на гравітці, вставленим різними стравами. Поставила перед полонянками на килимі по дастархану, стала ставити на них таці з їжею. І, немов у продовження мови своєї товаришки, сказала також поліславом, але із сіонським акцентом:

― Лейла права. Але і наша доля краща, ніж у тих, кого продали… тут, у Порті, жорстокі звичаї, але люди різні. Хтось із рабами поводиться майже як із людьми, а хтось – гірше, ніж з найупослідженими роботами-прибиральниками. Одне можу сказати – втекти навіть і не пробуйте. Багато хто намагався, але ні в кого не вийшло. А тих, хто спробував…