Gala - Чорний Простір

Передмістя пройшли, перейшли через внутрішній купольний шлюз у багатий район, де вже на повну буяла зелень та чулося дзюркотіння води, а жителі виглядали справжніми неробами (а може, і були такими). Тутешні усамки вже носили замість балаклав і робочих комбінезонів широку паранджу з тонких кольорових тканин, і взагалі вдягнені були дуже багато. У шовки. Нашийників не було видно.

Тут ходили недовго, і мавполикий пояснив, чому:

― Це, власне, майже вже маєток паші. Ферхад сказав, щоб тут чекали, він сам прийде. А нам сюди, взагалі-то, не можна. Паша вважає, що ми, чорна кістка, заразу розносимо…

Вони зупинилися на маленькій галявині, посипаній рожевим дрібним камінням і по краям обсадженій високими кущами жасмину та троянд.

― Дякую, хавери. Через п’ять днів отримаєте таки свої проценти… якщо справа піде.

― Піде, не бійся, ханим, ― вишкірився товстун, блиснув золотою фіксою. ― А он і Ферхад. Ну, ми пішли. А ти дивись, не забудь. Як домовлялися. Або зустрінемося у «Веселих ніжках», або на Кафі он Ісмаїлу передаси, ― товстун вказав на здоровила. ― А надумаєш обдурити – знайдемо де завгодно.

― Та не роби мені нерви, хавере. Ще таки не народився той гой, шо може мене залякати. Будуть вам ваші порнуси.

Торговці-контрабандисти пішли. Данило трохи знервовано оглянувся, схилився до вуха тьоті Рози і прошепотів:

― Ми дуже ризикуємо, обманюючи цих типів.

― Не турбуйся, матимуть вони свої проценти. Від самого паші, ― Роза потерла щоки. ― Коли будемо жінок звільняти, не забудьте, головне, чимось цінним кишені набити.

― Ти що, Розо, це ж грабунок!!! ― зойкнув Петро.

― Тихо, дурило. Не грабунок, а компенсація. А он і якийсь дохляк іде, здається, наш клієнт.

Роза не помилилася. На галявину вийшов худорлявий дрібний чоловічок у білому робочому комбезі, на який зверху був накинутий парчевий халат. Побачив Розу з товаришами, підійшов:

― Я так розумію, ханим, ви – Роза? Маймун про вас говорив, що у вас є цікава пропозиція.

― Гм, так. А ви – Ферхад-ага?

― Він, він, ― закивав чоловічок.

Перемовини щодо продажу шовкових коконів тривали хвилин сорок. Роза захоплено торгувалася. Ферхад не хотів накинути ані галакта. Нарешті, сторгувалися, вдарили по руках. І Роза, підморгнувши Данилові, сказала:

― Таки саме задоволення поторгуватися з тим, хто на цьому знається! І от шо я таки скажу: ще ніколи мені не було так приємно дарити бакшиш, як сьогодні!

При слові «бакшиш» очі Ферхада розгорілися, а коли Петро і Данило одночасно дістали подарунки, то Ферхад взагалі в екстаз увійшов.

― О-о-о-о, вай-вай, неймовірно, - проспівав він, притискаючи до грудей пляшку і сало, і закочуючи очі. ― Ай, порадували… Яке сало, сама краса! А це… дайте вгадаю… самогон шахтарський, з хлорели?! А що це там таке плаває? Ох, шайтан мене забирай, невже це шахтний гриб? Вай-вай, за такий бакшиш я готовий накинути ще по галакту на десять кілограмів!

― Ловлю на слові, ― всміхнулася Роза. Ферхад спритно сховав подарунки десь у своєму просторому халаті, чемно вклонився і, задкуючи, зник у рожево-жасминових кущах. Роза та її супутники теж поспішили залишити внутрішнє місто. Видихнули з полегшенням лише тоді, коли вибралися у смердючий порт.

― Аби тільки цей гурман-порушувач Шаріату не спробував зжерти сало та випити бухло одразу, ― занепокоєно сказав Данило. Петро розсміявся:

― Та ні, зуба можу дати, він як наш голова, коли йому з внутрішніх планет привезуть пляшку хорошого вина та шмат рокфору – спочатку відріже ма-алесенький шматочок, наллє маленьку скляночку, скуштує, а потім у сейф заховає і ходитиме два дні, принюхуючись.

― Вірно, ― кивнула Роза. ― Ну а нам цього часу вистачить. Ну шо, летимо назад, ставимо маяки. На всю справу в нас п’ять днів максимум.

22.

Зворотній шлях зайняв усього лише годину, Данило виставив у навігаційній програмі половинну дозу «коктейлю Харона», і йшов через відкриті ним зони як ніж крізь масло. В кожній зоні «Мавка» залишала крихітний тимчасовий маячок, а її комп’ютер писав цільну трасу, без тупиків.

Данило поспішав. Надто багато несподіванок могли їм завадити. Раптом паша вирішить почати розпродавати рабинь поодинці, і на ринок поведе не всіх? Або… вирішить подарувати частину жінок своїм посіпакам? І Оксана, і Лєля, і Петрова Маруся були красунями не тільки за республіканськими уявленнями; до того ж всі троє мали дуже потрібні на Фронтирі професії. І ймовірність того, що вони надовго не затримаються в Ахмет-паші, була велика. Як і ймовірність того, що він вирішить залишити їх для себе… і використати. Про це Данило взагалі думати не хотів. А була ж ще ймовірність, що гурман Ферхад не витримає і накинеться на сало з самогоном одразу. Накинеться і помітить, що в корку – маячок, а в салі один з прошарочків – зовсім не м’ясо, а низькопроводящий гель із загусником і ароматизатором «Бекон солоний», в якому сховані нанороботи-«трояни». Втім, Ласло божився, що смак ідентичний натуральному, а нанороботи зможуть прийняти сигнал, активуватися і вибратися навіть зі шлунку чи взагалі з каналізації, аби були в радіусі дії маячка – тобто максимум в межах двоста метрів.