Gala - Чорний Простір

Всі вісім заселених планеток цієї системи називалися Синопами. З додаванням номера. І ще був великий астероїд Бедестан. Прямо дивно, чому його теж не назвали Синопом з номером… Данило логічно розмислив, що резиденція Ахмет-паші повинна знаходитися на планетці з номером 1. Та й у базі даних по Усамській Порті в якості основного порту системи Синоп значився Синоп-1.

І знову, як на Кафі, постало питання – а власне, що саме робити?

Рішення запропонувала Роза: от просто так узяти та зайти в синопський порт. Чом би й ні? Республіка офіційно з Портою не торгувала, але це не значить, що республіканських торговців тут не буває. Дрібні напівкримінальні підприємці на власний ризик возили в Порту контрабанду чи самі їздили за товаром. Простіше кажучи, Роза запропонувала прикинутися контрабандистами.

Данило мав сумнів, чи вийде. Але Роза сказала:

― А чому ні? Намастимо лапу митнику, і нас пропустять без огляду. Якщо ти не пожалкуєш хоча б двадцять галактів.

― Розо, чи від тебе я це чую? – здивувався Данило. ― Ти ж Пріську трусиш за кожний зайвий сантим.

― То Пріську, а це для важливої справи. Готуйся, митниця йде.

Роза була права. Митник не те що натякнув на хабар – він його відверто попросив. І якраз двадцять галактів. Всього за двадцятку вони отримали посадочну картку і право на тижневе перебування у синопському порті.

― Фух, я думав, заметуть, ― Петро непомітно обтер піт з лоба. Роза розсміялася:

― А за що замести? Ось почекай, вони таки з нас ще двадцятку візьмуть, щоб випустити без огляду.

Синопський порт був дуже схожий на Кафу, з тією лише різницею, що знаходився на поверхні досить великої планети, а не в підземних кавернах. Та й сила тяжіння тут була аж 0,5 же. Посадкові майданчики під відкритим небом були забиті дрібними кораблями різноманітних типів. Пробиратися до входу в портовий купол довелося довго. Дихати тут було можна – ця планета мала кисневу атмосферу, але в повітрі тут містилося стільки пилу, що Олекса, який спостерігав за ними з корабельного терміналу, почав турбуватися за здоров’я команди. І зітхнув із полегшенням, коли вони потрапили всередину купола. Знав би він, як той купол зсередини виглядає!..

Не бажаючи надто морочитися, усами не стали приводити планету до ладу, створювати на ній екосистему. Життя було лише в куполах. І було воно дуже сумнівної якості, принаймні в куполах, де розташувалися робочі зони чи бідняцькі квартали. Там ніхто не потурбувався про те, щоб зробити сади та ставки. Все це заміняли величезні баки з хлорелою, які нескінченними ланцюгами тяглися вздовж вулиць. Хлорела працювала на межі можливості й страшенно смерділа. Час від часу траплялися замурзані підлітки, які ловили в тих баках сачками якусь слимачого вигляду живність із мацаками. Данило підозрював, і небезпідставно, що ця сама живність для багатьох тут була основною їжею. І не мав ніякого сумніву, що при цьому в куполах для багатіїв росли садки, текли струмки і блищали дзеркалами чистої води басейни та ставки. Сумнозвісна усамська класова структура суспільства із культивованою зневажливістю до нижчих… Навіть на Кафі не було такого неподобства, як ці хлорелові баки замість рослинності, і такої бідності, як в цьому кварталі, теж було не знайти.

Роза взяла на себе роль торговки-контрабандистки. Іншим (тобто Данилові та Петру) наказала мовчати і вдавати з себе тупоголових охоронців.

Вештаючись портовим куполом, Роза прискіпливо оглядала всі бари «для гяурів» (тобто з випивкою), які їм траплялися, аж поки не зупинила вибір на досить великому, людному і не дуже брудному, з назвою «Веселі ніжки». Як було зрозуміло з відеовивіски, тут вечорами показували белліданс із роздяганням. І справді, в глибині бару була невеличка сцена з пілоном, біля якого вже вигиналася молода жінка в напівпрозорому вбранні. Лице в неї було абсолютно незворушне, немов маска. Біля сцени, огородженої ланцюгом, стирчали таблички з написами інтерлінгвою і усамською: «Жінки тільки танцюють! Не зачіпати!». Ковзнувши неприязним поглядом по тим табличкам, Роза підійшла до стійки і про щось недовго говорила з барменом. Потім сіла за стіл з пивом. Данило і Петро сіли поряд. Пити тут не хотілося, і вони ліниво прикладалися до кухлів (Роза свій непомітно протерла бактерицидною серветкою, і Данило з Петром зробили те саме).

― Чогось чекаємо? – порушивши Розин наказ, тихцем спитав Петро.

― Я ж сказала – мовчати, ― прошипіла Роза. Втім, на питання відповіла: