Gala - Чорний Простір

― Я тут поспитала про декого. Мають скоро бути. О, здається, і вони.

Дійсно, до їхнього столика підійшли троє чоловіків відверто кримінального вигляду. Втім, так тут виглядали майже всі.

Данило і Петро дивувалися про себе несподіваній для них здатності Рози вдавати з себе стару цинічну контрабандистку. Мова йшла про доставку в Синоп великої партії коконів натурального шовку і пошук покупців на такий делікатний товар.

― Ви таки подумайте, це ж золоте дно! ― Роза бурхливо жестикулювала для більшої переконливості. ― Це ж не аби шо, це кокони генмодів, спеціально для низької гравітації! Вони ж з півметра завдовжки виходять!!! Нитка тонка, гладенька, а міцна – шо сталь. На такий товар потрібен особливий покупець, шоб мені так жити. Мені самій шукати нема часу, моя справа – привезти та скинути швиденько. Товар, самі розумієте, контрабас же ж. Коротше, мені вкрай потрібні люди, які за невеликий процент візьмуться за цей приємний гешефт.

― Процент? Який процент? – зацікавився нарешті один із співрозмовників, схожий на мавпу чоловічок із бігаючими очима.

― Ой, таки гарний процент, ― широко всміхнулася Роза, демонструючи білі, блискучі зуби. Інший контрагент, ведмежоподібний здоровило, заздрісно втупився на них. ― Справа, мої любі, така: я привезу кокони, ви знайдете покупців. Ми беремо наші гроші, віддаємо кокони, і ви, от шоб мені маци не їсти на цей Песах, за посередництво отримаєте десять процентів від цього порнусу 8.

― Ні-ні-ні, вай, десять процентів – це фуфел повний, ― рішуче заперечив товстун із великим старим бластером на пузі. ― За десять процентів хай шайтани в пеклі горбатяться.

― Ой, та я вас просю, яке там «горбатитися»? ― розіграла здивування Роза. ― Нікому таки не треба горбатитися, вам тільки треба таки знайти мені покупця. Мій товар, ваше посередництво – все чесно. Я ж не можу повернутися без прибутку, шо я тоді скажу моїм дітям? Як дивитимуся в очі своїм онукам, Абраші та Сарочці? Шо вони подумають про свою бабусю Розу? Шо вона не може їм на натуральне молочко та смачну халу заробити? Таки же може! І до того ж, товар мені таки не задурно дістанеться, теж декому треба сунути. Так шо десять процентів – це таки дуже хороший порнус, я вам скажу. Не хочете ви, знайду інших. Але таки ви будете шлімазлами, якщо відмовитеся від такого прибутку! Ви взагалі знаєте, скільки можна взяти за двадцять тон першокласного шовку-сирцю від генмодів?

Очі в співрозмовників розширилися. Досі кількість товару не називалася. Мавполикий замислено сказав:

― Вигода намічається приємна, не буду заперечувати. Вай, збути такий вантаж за десять процентів – це смачно.

Товстун із бластером заперечив:

― Вай, та воно так, але де покупців брати? Ханим 9хоче швидко, а кому скинути таку купу – і швидко?

Роза розіграла здивування:

― Ой, таки не треба трагедії. Хіба в самого паші таки нема інтересу в текстильній промисловості? Чула я, в нього своя фабрика є.

― Ну, це так, ― погодився мавполикий. ― Фабрика є. Ахмет-паша шовки любить і баб своїх в них одягає… усіх, до останньої прибиральниці, традиція в нього така. Тільки на який хер йому шовк-сирець, коли свої тутові гаї є?

Товстун пожував губами і заперечив:

― Вай, є, але лише недавно з них врожай зібрали. Хіба не чув? Харум-ага повісив трьох лахмітників, яких для роботи наймали. За те, що ті собаки шовкову нитку цупили.

― Та ж не поцупили все, ― мавполикий почухав потилицю. ― Там стільки, що навіть шайтан не вцупить… отже, фабрики завантажені і сирець не потрібний….

― Ахмет-паша торги великі дає через п’ять днів, ― вступив у розмову здоровань, уперше роззявивши рота. Стало ясно, чого так заздрісно дивився на Розині зуби – в самого були грубуваті імплантати. ― На Бедестані рабинь буде продавати. А в нього традиція – рабинь в шовки вдягати. Навіть для продажу. А рабинь в нього зараз багато, мамою клянуся. Бачив – недавно цілу вантажівку пригнали. Годящий товар, самі красуні. Білявок багато, кажуть, на Порогах брали.

Данилові та Петру коштувало неймовірних зусиль втримати на обличчях байдужість. А синопець вів далі:

― Так що, думаю, сирець йому знадобиться. Можна весь вантаж скинути.

― От і добре, ― широко посміхнулася Роза, знов демонструючи зуби. Ще й узяла твердий, як камінь, солоний горішок і з хрумкотом розкусила. ― От і гаразд. Виходить, таки порішили? Можете мені знайти в Ахмет-паші дільця, шоб йому товар швиденько збути? І шоб з ним-таки про дещо домовитися. В Республіці, знаєте, теж є ділові люди, кому усамські товари цікаві. Особливо заборонені до імпорту. Ну, ви таки зрозуміли, еге ж? Якщо влаштуєте зустріч з таким дільцем, то таки ж можете і з інших справ свій гешефт мати. І в нас з вами таки буде хороший нахес 10без усякого макес.