Дмитро Калинчук - Заколот проти Петлюри

Дяченко вихопив шаблю. Чорні Шлики захоплено заревіли. Загальний настрій підхопив мазепинців – їхня розстрільня настановила рушниці і рушила до вагонів.

Всі міркування і просторікування відійшли геть. Лишилася злоба. Злоба й ненависть до тих, хто під час війни плів політичні інтриги замість битися за свою країну. Злоба жадала дії.

Артем вивільнив клинок.

*

Настрій у салон-вагоні командувача був спокійний та безтурботний. Тишу порушували жартівливі вигуки – Парфенів, Сільванський, командувач Мазепінського полку та осавул командувача Письменний захоплено розігрували партію у преферанс. Осавул Корж читав якийсь французький роман. Отаман булави групи військовий старшина Гейденрайх міряв кроками залу салон-вагону з кінця у кінець. Хорунжий Довбня писав листа.

Командувач Лівобережної групи дієвої армії УНР отаман Петро Болбочан розкинувся у кріслі та накрився шинеллю. Зовні здавалося, що командувач тихо куняє. Насправді він думав. Сотню разів він перебирав події останніх днів і задавав собі одне й те саме питання – чим був цей арешт? У Києві дізналися про візит Міхновського? Це не кримінал – лідер хліборобів і раніше неодноразово гостював у них. Хтось дізнався про характер їхньої розмови? Виключено, ця історія не виходила за стіни булави, а своїм старшинам Командувач вірив безмежно. Можливо, арешт і не пов’язаний з прибуттям Міхновського і це звичайна чистка від надто впливових військових, популярність яких змушувала нервувати Петлюру? Але навіщо так складно? Навіщо вриватися в саме серце Запорізького корпусу і наражатися на ризик бійки, якщо командувача можна було просто викликати до Києва?

Залишалося одне: у Києві дізналися про справжню мету приїзду Міхновського і перелякалися так, що Петлюра наказав своєму друзяці Волоху рушити на Кременчук і оголити ділянку фронту. Якщо так – то Головний отаман влучив пальцем прямісінько в небо, ніяких доказів заколоту у них не було, просто тому що їх не було взагалі. Змовники не встигли нічого зробити – вся їхня провина полягала у попередній домовленості, зміст якої знали лише він і Міхновський.

Стосунки з Головним отаманом у Командувача ніколи не були дружніми – дратувала страшенна некомпетентність Петлюри у справах війська, політиканство та схильність до демагогії. Не було нічого дивного в тому, що за першої можливості Головний отаман спробував усунути його з посади. Командувач чудово розумів – Петлюра докладе усіх зусиль, аби до своїх підлеглих він більше не повернувся. Але що міг ватажок запорожців протиставити прямим наказам Києва? Тільки шаблі та багнети своїх підлеглих.

Кров стукала у скронях. Аналізуючи ситуацію і так, і сяк, Командувач раз до разу доходив сумного висновку – не встигли. Легко було сказати – «прийди і візьми». Ще легше було наказати козакам перебити представників центральної влади. А що далі? В самому тільки Запорізькому корпусі бунт проти Києва означав безумовне розформування Гайдамацького полку і ретельну чистку в лавах полку імені Дорошенка – найсильніших підрозділах Старої Запорізької дивізії. Опір центральній владі у всі часи називався бунтом. Як поставляться до цього інші частини українського війська? Якого висновку дійдуть Січові стрільці? Що подумають у Сірій, Синьожупанній та Залізничній дивізіях? Як відреагують на бунт запорожців групи Гулого та Оскілка?

Микола Міхновський казав, що три тисячі добровольців прибудуть до полків за тиждень. Та тиждень ще треба було якось протриматися. В тому, що Директорія виваляє запорожців у лайні і кине проти них війська, Командувач не сумнівався. Він пригадував кожне слово з розповіді сотника Горача про зустріч з генералом Рогозою. Типи, які брали гроші у більшовиків для повалення української влади, перед кров’ю своїх громадян не зупиняться. Запорожцям доведеться зійтися в бою із Січовими стрільцями та сірожупанниками і розчавити їх… В умовах бунту загонів отаманів Зеленого та Ангела в українському тилу. Біля Полтави готувалися до нових атак більшовики. То-то радощів буде у Москві від новини про розбрат в українському війську!

Лишалося одне – скоритися подіям, стати перед судом і довести всю недолугість звинувачень Директорії. Це був дуже ризикований план. Та чи мав командувач вибір?

– Матка Бозска! Та ви тільки подивіться! Наші козаки піднялися в атаку.

Відсунуто стільці, карти та книжки полетіли на підлогу. Старшини прилинули до вікон.