Дмитро Калинчук - Заколот проти Петлюри

Вона посунула плечима, так, наче хотіла зручніше вмоститися на його грудях.

– Мені гарно й затишно. І нехай весь світ навколо палає. Я з тобою, і я – щаслива.

Він тихо засміявся.

– Що я сказала не так?

– Все так. Тому й смішно, – зауважив Артем. – Світ навколо нас якраз таки палає. Злидні навколо. Держава руйнується вщент. А нам с тобою і лиха нема.

Він опустив очі і зустрівся з її пронизливим поглядом.

– Я також біля тебе. Мені теж тепло і затишно. Мені гарно з тобою – і край. Тому й сміюся.

Тетяна смішно насупила брови:

– Не бачу нічого смішного. Я, може, й хочу обігріти весь світ, але не можу. На жаль. Зате я точно знаю, що як буде треба, я до чорта на запічок піду гола й боса, аби тільки за тобою. Я такого тебе дуже довго чекала, і не моя провина, що знайшла тоді, коли доля держави висить на павутинці. Зараз я біля тебе. Нащо мені той світ навколо? Годі про це. Давай думати про щось гарне.

Вона поцілувала його коротко але дуже ніжно.

– Мама каже: якщо біду біля себе змінити не можеш – не думай про неї. Думай про щось гарне, або займися чимось, що тобі подобається.

Вона сплела пальці в нього за потилицею, відсунулася і повисла на витягнутих руках. Грайливо йому підморгнула.

– Спіймай дівчину.

Він запитливо поглянув. Вона засміялася:

– Довго міркуєте, пане старшина. Втече від вас дівчина.

Він зрозумів. Сунувся, спробував поцілувати її в губи. Потрапив у плече – в останню мить Тетяна спритно увернулася.

– Ай-яй-яй, пане старшина. Який ви неоковирний!.. Ану ще раз. Спіймай дівчину!

Кілька секунд без рухів і вперед. Відчув смак її губ.

– Ну годі, годі, Артеме, – грайливо мовила вона. – Виграв.

Вона знову згорнулася на його плечі. Торкнулася щоки пальцями.

– А уяви, як буде гарно, коли усе це закінчиться. Настане мир. Ми повернемося до Харкова. Прийду я після виставки, заморена від суперечок з моделями. А ти повернешся зі служби… службовим автомобілем, – він посміхнувся, і вона приклала пальці до його губів. – Не заперечуй – це моя мрія. Ми відкриємо шампанське, сядемо за стіл і зі сміхом згадуватимемо цю зиму. Цю хату, ці стіни, ці жахи.

– Лампу гасову також не забудь.

Лампа ледве блимала. Нерівний промінь тягнувся до самого вікна, і в ньому чітко виділялися її наган та його шапка зі шликом.

3 липня 2013 р.

м. Київ.

Web-гаманець автора: U408744459664

***

Скачено із сайту Буквоїд 2008-2014

http://bukvoid.com.ua/library/dmitro_kalinchuk/zakolot_proti_petlyuri/