Тетяна (2008) - Довго мовчали смереки

- Бабцю, ви - геній! Завдячуючи вам, я нині отримала п'ятірку з німецької мови.

- Так, Вірусю, твоя баба Настя справді не ликом шита. Я знаю чотири мови: польську, німецьку, російську, ну і, звичайно, свою рідну - українську. Може, не зовсім досконало, але розмовляю вільно. А скільки я книжок перечитала! Тобі й не снилось. Тепер таких книжок уже й нема, заборонили... В останні роки, пасучи чужу худобу, я перечитала французьку й російську класику, а деякі поеми Шевченка напам'ять вивчила.

Минуло небагато часу, і ще одна радість завітала до їхньої бідної оселі.

- Тепер ми заживемо по-панськи, Вірусько! Віддамо отцю Тивуцькому борги за помешкання, купимо тобі чоботи на зиму, придбаємо круп і оливи*. Собез таки призначив пенсію по дідусеві. Правда, гроші невеликі, всього вісімнадцять рублів, але ж будемо їх одержувати щомісяця. Подякуймо милосердному Богові за велику милість і ласку.

Бабуся була глибоко віруючою людиною. Навіть тоді, коли релігія жорстоко переслідувалася владою, коли розстрілювали і·гноїли у в'язницях священиків, які не захотіли приєднатися до Московського патріархату, вона щонеділі й щосвят ходила в село Томашівці. Там, у хаті отця Гургули, таємно збиралися на молитву християни, вірні греко-католицькій церкві. Навчила Настя молитись і Вірочку. Правда, на літургії не водила, бо дуже боялась, аби не спіткала внуки доля її матері, Антоніни.

А тут пішли дивні чутки, ніби на Середнянській горі, поблизу села Дубовиця, об'явилася Божа Матір, і не образ, ні, а наче жива людина з ефірною постаттю в темному прозорому одязі та з сяючим німбом навколо чола.

- Я сама її виділа, Настунько, можу присягнути! - запевняла подругу Квашиха - Піди подивисі!

Настя пішла. Біля підніжжя гори скупчилося багато люду з навколишніх сіл. Усі поспішали побачити "середнянське чудо". Перше, що кидалось у вічі, - це чисте, мов сльоза, джерело, якого досі тут не було.

- Нізвідки узявся цей потічок. Кажуть, що вода в нім помічна, - здивовано перешіптувалися жінки, і кожна намагалась набрати цілющого трунку в слоїк чи пляшку.

Набрала "святої водички" і Королиха. Почала промивати хворі очі. Допомогло.

- Я й Матінку Божу виділа. Рухається в повітрі, гейби тінь чи марево. Але добре видко, що це Вона, бо дуже подібна на образ із Гошівського монастиря. Правда, не кожному Вона показується. А мені показалась...

Відтепер і до самої смерті бабуся лікувала всі свої недуги водою з середнянського джерела.

- Йди, Вірусю, принеси помічної водички, - казала вона Вірі, подаючи торбину з порожнім трилітровим слоїком. - Не забудь помолитися за нас усіх.

- Не піду! Ідіть самі, - вередувала Віра.

- Маю багато роботи. Та й дорога для мене неблизька. Три з лишком кільометри туди, три назад...

- Ага! Вам далеко, а мені - ні? І не старі ви зовсім. Хіба шістдесят літ - старість?

Бабуся згинала гачком вказівний палець правої руки, відчутно стукала ним онучку по чолі і обов'язково при цьому казала:

- Ти, Роберте впертий!

- Чому ви мене завжди Робертом називаєте, бабцю? - допитувалась Віра.

- Виростеш - узнаєш!

Одного червневого дня немилосердно пекло сонце, а дорога до чудодійного джерела видалась Вірочці занадто довгою і нудною. "А! Наберу води з річки, бабця й знати не будуть! Не піду я так далеко, краще полежу в тіні під деревами."

Як задумала, так і зробила. Все йшло пречудово до того часу, поки Віра не переступила порогу свого помешкання. І тут - бац! Ні з того, ні з сього торбина вирвалася з рук, слоїк гепнувся об підлогу і розбився вдрузки. Вода калюжею розлилася біля Настиних ніг. Дівчинка налякалась і розгубилась,

- Бабусю мої рідненькі! - кинулася вона до Насті в обійми. - Я вчинила великий гріх! Хотіла вас обдурити, але не вийшло. Цю водичку я з ріки набрала, а Бог мене скарав! Простіть, будьте ласкаві!

- Нехай тобі Господь простить, дитино. Він усе бачить з високого неба. Помолись щиренько і більше такого не роби.

Цей дивний випадок укріпив віру дівчинки у вищі надприродні сили, і відтоді намагалась вона жити по совісті й справедливості. А біля Середнянської гори невдовзі поставили міліцейські заслони. Джерело неодноразово заорювали тракторами, засипали бульдозерами. Та через якийсь час воно починало бити знову ще з більшою силою. Люди тепер ходили по цілющу воду крадькома. Ходила й Віра. Міліція ловила непокірних.

- Бабцю, мене за це виженуть зі школи, ось побачите! - непокоїлась дівчинка.

- Не виженуть. Матінка Божа опікується тобою, охороняє від усякого лиха. Я це серцем відчуваю, - заспокоювала внучку бабуся. Була вона життєрадісною, енергійною і працелюбною жінкою, та ще оптимісткою, яких мало на світі.