опротестувальники австрійської культури. Навпаки, в умовах соціальних антагонізмів і
національного гноблення прогресивні художники Австрії залишалися хоронителями споконвічних
традицій свого народу, їхня творчість формувала духовну культуру нації. Такі найбільші
письменники, як С. Цвейг, Р. Рільке, Р. Музіль, П. Целан, І. Бахман, завоювали світову
популярність саме як представники своєї вітчизняної літератури.
ДУМАВ ПРО СМЕРТЬ І ПИСАВ ПРО НЕЇ, з інтернет-сайту hi-edu.ru
Пауль Целан - найбільший австрійський поет післявоєнного покоління. Втім, ґрунт і доля Целана
ще раз демонструють відносність того, якій країні належить спадщина поета. Анчель – таке
справжнє його прізвище, а Целан – псевдонім, утворений як анаграма.
Поезія Пауля Целана акумулювала в собі основні компоненти літературних течій першої половини
сторіччя. Від експресіоністів успадкована гіпертрофія ліричного героя – нервового, зламаного, несучого на собі весь гніт глобальних катастроф. Від сюрреалістів, з якими Целан спілкувався у
Відні, – тяжіння до підсвідомого, ірреального, яке не піддається розумному поясненню.
Властиве австрійській філософській традиції скептичне ставлення до мови позначилося на ліриці
Целана тим, що класичну поетику вважав непереконливою. Він почасти солідарний з відомим
німецьким філософом і публіцистом Теодором Адорно, котрий заявив, що після Освенціму писати
вірші – варварство. Неможливо складати вірші традиційним розміром зі звичним римуванням.
Целан звертається до верлібру, використовує сміливі асоціації, переінакшує поетичні образи, зненацька інтерпретує стійкі символи.
З ліричних жанрів Целану найближча елегія. Це не дивно, пам'ять – домінанта поезії Целана, який
прагне перебороти минуле й разом з тим усвідомлює, що вчорашній фашистський кошмар буде
переслідувати його довічно.
Особливість текстів Целана ще й в тому, що в нього слова й паузи між словами – рівнозначні.
Тиша – той проміжок, коли треба помовчати, і вона буде чутнішою за музику.
Нерідко Целан запозичає жанрове визначення з музичного мистецтва. Це насамперед фуга. Він
багаторазово повторює, варіюючи той самий ліричний мотив, котрий озвучують кілька голосів.
Це тільки початок. Відсутність розділових знаків робить потік свідомості нерозривним. Анафори й
епіфори підкреслюють всевладдя спогадів. Крізь примхливі асоціації проглядає образ
блакитноокого арійця, якому любов до музики не заважає справно виконувати обов'язки ката.
Золотоволоса Маргарита – емблематичний образ у німецькій літературі, якому протистоїть інший
– біблійний образ Суламіфі, чиї коси схожі на попіл. І кохана ката – жертва, якщо вона приречена
любити вбивцю.
Схожий, проте куди ширший підтекст відкривається в «Фузі смерті», трагічність якої в тезі «буття
до смерті». Перший рядок першої строфи, повторений в другій, робить абстракцію думки
конкретною, вразливо страшною.
Целан думав про смерть і писав про смерть. Він не міг забути втрат. Навіть у віршах про кохання, які фіксують щасливі миттєвості, смерть причаїлася поруч, щоб у ту саму хвилину, коли ліричний
герой линув над реальністю, нагадати про себе.
Пауль Целан з тих поетів, у кого слово й вчинок зливаються воєдино. Він покінчив з життям.
Ніхто не знає, що його до цього підштовхнуло. І все ж ризикнемо припустити, що в цьому
позначився австрійський феномен: Австрія – «країна прикордонна, стикування декількох
культур». У випадку із Целаном це особливо очевидно. Він жив, споконвічно належачи всім і
нікому. Ця просторова прикордонна ситуація перейшла в іншу, теж прикордонну, ситуацію між
життям і смертю.
КВІТКА НІКОМУ, з дослідження К. Рагозіної «А вода продовжує текти під мостом Мірабо»
Третій австрієць після Рільке й Тракля – якось так визначали місце Целана на книжковій полиці.
Він як був, так і залишився перекладацькою спокусою, з усією ілюзорною класичною
правильністю й захопленою простотою ранніх віршів, незбагненними словесними ребусами пізніх
верлібрів, розірваністю невагомих рядків і до граничної ваги згущеною семантикою останніх
створінь. Один з тих, кого хочеться, хочеться й хочеться читати вголос.
Целан, якого читають вголос. Целан, якого собі вголос читаєш. Поступово, із шепотіння
проступають звуки, слова, накочуються одне на інше, заповнюють весь простір...
Читать дальше