Unknown - Именитые самоубийцы

до здобуття Польщею незалежності, а у зв'язку з відродженою монархічною державою - майбутнє

процвітання Польщі. Свої погляди, які пропагував також і пером, намагався втілювати, змінюючи

орієнтації та покровителів, не втрачаючи однак при цьому віри у правильність своєї ідеї.

Козаків він поетизував, а історію схиляв до власних концепцій.

Екзотика та поезія козаччини, стрімкі сюжети його творів, вміле оперування композиційною

технікою (зокрема, вальтерскоттівською), пластика чуттєвих образів, особливо природи та

батальних сцен, патріотичний ліризм забезпечили читацький успіх цієї спонтанної, неглибокої, але

захоплюючої щирістю та натуральністю творчості, як результату, швидше літературного

темпераменту, ніж серйозних роздумів та художніх задумів.

ТРИ ВІЙНИ, ТРИ ШЛЮБИ, ТРИ ВІРИ,з нарису S. Tsalykа «Українець Садик-паша»

Михайло Чайковський – особа унікальна і в той же час загадкова. Польський офіцер, французький

журналіст, комендант столиці Румунії, турецький генерал, талановитий український письменник, у

якого одну з сцен запозичив навіть Тарас Шевченко для поеми «Гайдамаки», – все це він. На його

повне неймовірних пригод життя припало... три війни, три шлюби і три віри.

У 1828 р. молодий поміщик одружився вперше на доньці полковника Карла Ружицького, і за

порадою тестя записався офіцером в польський полк, яким той командував. Проте незабаром цей

полк, серед інших, повстав, вимагаючи проголошення незалежності Польщі, котра перебувала тоді

у складі Російської імперії.

Побоюючись цілком реального арешту, Михайло був вимушений прийняти іслам і вступити на

турецьку військову службу під ім'ям Садик-паша. Тоді ж Чайковський одружився на доньці

професора математики з Вільнюса Андрія Снядецького.

...Греція запам'яталася ще й тим, що звідти він привіз третю свою дружину.

...68-річний відставний турецький генерал вибрав Київ – стародавню українську столицю. Тут він

в 1872 р. прийняв православ'я. Тут же народилася і його донька – до речі, хрещеним батьком

малятка став російський імператор Олександр ІІ.

Родина перебралася до маєтку Борки (Бірки) Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Молода

гречанка-дружина мало піклувалася про 82-річного чоловіка. Її більше цікавив керуючий маєтком.

Старий ревнивець, дізнавшись про все, пішов з дому і оселився у свого приятеля, що мешкав в

сусідньому селі.

Але виявилось, що пересуди й кепкування наздогнали його і там. У ніч з 5 на 6 січня 1886 р., в

стані повного відчаю, Чайковський пустив собі кулю в скроню.

ЧЕКАНОВСЬКИЙ Олександр Лаврентійович

Географ, геолог. Фундатор геології Східносибірського регіону Російської імперії. Дав перші

достовірні відомості з геології району р. Нижня Тунгуска, нижньої течії Лени і Оленьока; уперше

описав палеозойські породи району Братськ – Падун, особливі вивержені гірські породи -

сибірські траппи; відкрив палеолітичні поселення на схід від Уралу, а також родовище вугілля і

графіту в басейні Нижньої Тунгуски.

З дворянської родини. Батько, Чекановський Л., - орендар невеликого маєтку.

Народився 12 (24) лютого 1833 р. в м. Кременець Тернопільської області.

Звів рахунки з життям 18 (30) жовтня 1876 р. в м. Санкт-Петербург (РФ). Похований на

Смоленському цвинтарі.

Закінчив медичний факультет Київського університету св. Володимира (1858).

Працював телеграфістом фірми «Сіменс і Гальське», хранителем мінералогічного музею

Петербурзької Академії наук (1876).

Кавалер малої золотої медалі Російського географічного товариства (1874), «Золотої медалі

першого класу» Міжнародного географічного конгресу в Парижі (1879).

Досліджував Приморський хребет, Середньосибірське плоскогір'я, річки Нижня Тунгуска, Оленьок, пониззя річки Лена (1869-1875).

Здійснив три експедиції (1873; 1874; 1875).

Колекції, зібрані в Усть-Балєє, лягли в основу відомої праці про юрську флору, написану

професором Цюріхського університету Геєром.

Друкувався в «Вістях Імператорського Російського Географічного товариства».

Перу Ч. належать розвідки «Геологічне дослідження в Іркутській губернії» (1874), «Додаткові

відомості до карти річки Нижньої Тунгуски», «Попередній звіт про Ленсько-Оленекську подорож»

(обидві - 1876), «Щоденник експедиції річками Нижня Тунгуска, Оленьоку і Лена в 1873—1875

роках» (1896), «Географічна карта Іркутської губернії».