Гарри Гаррисон - Смертельний світ

— Не сама лиш інертність мислення створює проблеми, є ще й культурологічна інерція. Деякі з вас у цій кімнаті вірять моїм висновкам і хотіли б змінитись. Але чи зміняться всі ваші люди? Ті, що не мислять, керуються звичками, сформовані рефлексами люди, знають те, що є зараз і, для них, так завжди буде. Вони будуть тягарем для всього, що ви заплануєте, всім вашим спробам розвитку, із вашими новими знаннями.

— Тоді все марно — для нашого світу немає надії? — запитав Рез.

* * * * *

— Я такого не казав, — відповів Джейсон. — Я просто маю на увазі, що ваші проблеми не закінчаться перемиканням якогось психологічного перемикача. Я бачу три можливості для майбутнього і вірогідно всі три будуть здійснюватись одночасно.

— По-перше, і найкраще, було б знову об’єднати міських і фермерський пирійців в одну людську спільноту, з якої вони походять. Кожна зі спільнот зараз неповна і має щось необхідне иншій. Тут у місті ви маєте науку і зв’язок з рештою галактики. У вас теж є смертельна війна. Там, в джунглях, ваші двоюрідні брати в мирі живуть із природою, однак їм не вистачає ліків та инших переваг наукового знання, а також якихось культурних зв'язків з рештою людства. Вам обидвом потрібно об'єднатися і отримати зиск від обміну. Водночас вам необхідно забути вашу забобонну ненависть один до одного. Це може бути зроблено тільки за межами міста, подалі від війни. Кожен з вас, хто спроможний повинен добровільно зголоситися щоб поділитися часткою знань. Вам не заподіють шкоди, якщо ви йдете з добрими намірами. І ви дізнаєтеся як жити з цією планетою, а не проти неї. Зрештою ви отримаєте цивілізовані спільноти, що не будуть ні «корчувальниками», ні «лахмітниками». Вони будуть пирійськими.

— Але що з нашим містом тут? — запитав Керк.

— Воно тут і залишиться, і, ймовірно, зовсім не зміниться. На початку вам знадобиться ваш обвід і обороноздатність, щоб вижити поки вас покидають люди. І відтак воно існуватиме, бо залишиться певне число людей яких ви не переконаєте. Вони залишаться і боротимуться, і зрештою вимруть. Можливо ви зможете краще виховати їх дітей. Яким зрештою буде кінець міста, я не маю жодного уявлення.

Вони мовчали обдумуючи майбутнє. На долівці застогнав Скоп, проте не ворухнувся. "Це два шляхи," — сказала Мета. — "Який третій?"

— Третя можливість це мій власний план, — осміхнувся Джейсон. — І сподіваюся, я зможу знайти достатньо людей, щоб пішли зі мною. Я збираюся витратити мої гроші і витратити все це на спорядження найкращого і найсучаснішого міжпланетника зі всім озброєнням і науковим обладнанням, яке зможу дістати. Тоді попрошу пирійських добровольців полетіти зі мною.

— Для чого? — насупилась Мета.

— Не для благодійності, сподіваюся відбити свої інвестиції і примножити їх. Бачите, по кількох останніх місяцях я не можу вернутись до мого старого фаху. Не тільки тому, що у мене зараз стільки грошей, що це буде марною тратою часу, а й, гадаю тому, що це буде безмежно нудно. Одна річ з Пиру, якщо вижити тут, полягає в тому, що тобі не до смаку більше тихі місця. Тож, я б хотів взяти згаданий корабель і заснувати справу відкриття нових світів. Існують тисячі планет, де люди хотіли б оселитися, однак вони занадто суворі й важкі для звичайних поселенців. Можете уявити собі планету, яку пирієць не зміг би освоїти після того тренування, що у вас було тут? І насолоджуватись процесом?

— Хоча передбачається більше ніж просто задоволення. У місті ваше життя було спрямоване на постійну смертельну війну. Тепер ви зіткнулися з вибором між досить мирним майбутнім або лишитися в місті і боротися в непотрібній і дурній війні. Я пропоную третій варіант заняття на якому ви знаєтесь найкраще, який до всього дозволить вам зробити водночас щось конструктивне.

— Такі можливості. Що вибрати залежить від кожного з вас особисто.

* * * * *

Заки хтось зміг відповісти, сильний біль пронизав Джейсону горло. Скоп опритомнів і підвівся з підлоги. Єдиним рухом він витяг Джейсона зі стільця, тримаючи його за шию душив його.

— Керку! Мето! — Хрипко кричав Скоп. — Хапайте зброю! Відімкніть люки, наші люди миттю будуть тут, щоб вбити корчувальників і їхні брехні!

Джейсон виривався з пальців, що видушували з нього життя, проте це було як вириватись з гнутих сталевих стержнів. Він не міг говорити і кров пульсувала у вухах.

Мета кинулась вперед як звільнена пружина і бренькнули арбалети. Одна стріла вп'ялась їй в ногу, инша простромила плече. Однак її підстрелили в стрибку і за інерцією вона пролетіла кімнатою до її пирійського колеги і вмираючого прибульця.