Гарри Гаррисон - Смертельний світ

Він повільно підняв руку. Обережно простягнув її над твариною. Рука трохи опустилась, потерла голову жалокрилу, а тоді він забрав її. Тварина нічого не зробила, тільки трохи заворушилась від дотику.

Почулось одночасне зітхання, коли ті, що несвідомо затамували подих вдихнули знову.

— Як ти це зробив? — приглушеним голосом запитала Мета.

— Хм-мм, що? — сказав Бруко, мабуть стрепенувшись з заціпеніння. — А, торкнувся істоти. Насправді це просто. Я просто вдав, що це одне з навчальних опудал, що я використовую, реалістичне і нешкідливе водночас. Зосередився на цій єдиній думці і спрацювало. — Він глянув на свою руку, а тоді на жалокрила. Його голос притих ніби він говорив здалеку. — Ви ж знаєте — це не навчальне опудало. Він справжній. Смертельний. Прибулець має рацію. Він правий у всьому, що він казав.

Надихнувшись Бруковим успіхом, Керк підійшов до тварини. Він ішов заклякло, ніби на шляху до страти, а потоки поту заливали його суворе лице. Однак він вірив, спрямував свої думки подалі від жалокрила і зміг торкнутися його неушкодженим.

Мета намагався, але не могла побороти жах він підлетів коли вона наблизилась. "Я намагаюся," — сказала вона, — "і я тепер тобі вірю, та я просто не можу цього зробити."

Скоп закричав, коли всі подивились на нього, кричав що це якийсь трюк, і його довелось приголомшити коли він напав на лучників.

Розуміння прийшло на Пир.

XXVIII.

— Що ж нам тепер робити? — запитала Мета. В її голосі звучала стурбованість, ніби вона вперше була настільки розгублена. Вона висловила думки всіх пирійців, присутніх в кімнаті і тисяч людей, що спостерігали за подіями на своїх екранах.

— Що ж маємо зробити? — звернулися вони до Джейсона в очікуванні відповіди. На якийсь час їх розбіжності забулись. Міські люди вичікувально дивились на нього, як і арбалетники з напівопущеною зброєю. Цей чужинець сплутав і змінив старий світ, що вони знали, і показав їм новий і незнайомий, з чужими їм проблемами.

— Зачекайте, — сказав він, піднімаючи руку. — Я не лікар з соціальних недуг. Я не збираюсь лікувати цю планету, повну добірних м'язистих стрільців. Я ледь дотяг до цієї хвилини і всіма можливими прогнозами повинен був вже померти з десяток разів.

— Навіть якщо все, що ти кажеш правда, Джейсоне, — сказала Мета, — ти все ж єдина людина, яка може допомогти нам. Яким буде майбутнє?

Раптом зморено Джейсон впав в крісло пілота. Він оглянув коло людей. Вони видавалися щирими. Жоден з них здавалося навіть не зауважив, що він вже не тримав руку на перемикачі насоса. Принаймні на цей мент війна між містом і фермами забулась.

— Я розкажу вам мої висновки, — сказав Джейсон, вовтузячись в кріслі у спробах знайти зручну позицію для його зболілих кісток. — Я багато думав останній день чи два у пошуках відповіди. Найперше, що я зрозумів, це те, що ідеальне і логічне рішення взагалі не спрацює. Боюся, що стара ідилія лева, що лежить поруч з ягням на практиці не спрацює. Все, що з цього вийде просто швидкий обід для лева. В найкращому випадку, тепер, оскільки всі ви знаєте справжні причини ваших клопотів, ви повинні знести обвід і містяни з лісовими людьми мали б спілкуватись з братерською любов’ю. Це виглядало б так само чарівно як і картина лева з ягням. І, безсумнівно, мало б той самий результат. Хтось пам'ятав би які корчувальники насправді брудні, чи якими дурними можуть бути лахмітники, і отримаємо свіжий холодіючий труп. Боротьба поширюватиметься і переможці будуть з'їдені дикими тваринами, що роїтимуться довкола незахищеного обводом міста. Ні, відповідь не така проста.

Слухаючи його пирійці згадали де вони і тривожно роздивились довкола. Охоронці знову підняли свої арбалети, а ув'язнені з похмурим виглядом відступили до стіни.

— Бачите про що я кажу? — запитав Джейсон. — Не минуло багато часу, чи не так? — Зі своїми несвідомими діями всі вони виглядали трохи придуркувато.

— Якщо ми збираємося знайти гідний план на майбутнє, мусимо врахувати інертність. Особливо психологічну інерцію. Те, що на вашу думку теоретично правильне, не стане справжнім у житті. Первісні релігії примітивних світів не містять і паростка наукових фактів, хоча й стверджують, що можуть пояснити все. Однак навіть якщо одного з цих дикунів позбавити всього логічного підґрунтя його переконань, він не перестане вірити. Далі він називає «вірою» свої хибні припущення, бо знає, що вони правильні. І він знає, що вони правильні, тому що він вірить. Це нерозривне коло хибної логіки не можливо розірвати. Насправді ж, це звичайна інертність мислення. Мислення в рамцях «те, що завжди було» «завжди буде». І, не бажання відкинути стереотипи мислення старими категоріями.