Гарри Гаррисон - Смертельний світ

— На вас і справді не нападають, — сказав йому Джейсон, — тому що ви не ототожнюєтесь зі стихійним лихом. Тварини можуть жити на схилах згаслого вулкану, боротись і вмирати від природної конкуренції. Проте вони разом тікають від виверження вулкану. Оте виверження і робить гору стихійним лихом. У випадку з людьми їхні думки визначають їх як форму життя чи стихійне лихо. Гора чи вулкан. У місті кожен випромінює недовіру і смерть. Вони насолоджуються вбивством, думками про вбивство і планами вбивства. Це також природний відбір, розумієш. Такі риси виживання працюють найкраще в місті. За межами міста люди думають йнакше. Якщо вони в небезпеці, вони борються, як і будь-які инші істоти. В умовах більш загальних загроз виживанню вони повністю підкоряються правилам загального виживання, які містянами порушуються.

— Як це починалося, маю на увазі цей поділ на дві групи? — запитав Рез.

— Мабуть ми ніколи не дізнаємось, — сказав Джейсон. — Я думаю, що ваші люди мали б бути спочатку фермерами чи чутливими до телепатії, яких відділило від инших якесь стихійне лихо. Вони, мабуть, діяли правильно за пирійськими стандартами і вижили. Це могло призвести до розбіжностей з містянами, які у вбивстві вбачали відповідь. Очевидно, з якихось причин, дві окремі громади були створені на ранніх етапах і незабаром розділились здійснюючи лише обмежену кількість бартеру, що було взаємокорисним.

— Досі не можу в це повірити, — пробурмотів Керк. — На вигляд жахлива істина, на кожному кроці, однак мені досі важко з нею погодитись. Має бути инше пояснення.

Джейсон повільно похитав головою. "Жодного. Це єдине правдоподібне. Ми ж відкинули решту, пам'ятаєш? Не можу звинувачувати тебе в небажанні повірити, це ж повна протилежність тому, що ти досі вважав правдою. Це як змінити природний закон. Ніби я навів тобі доказ, що гравітації насправді не існує, що це зовсім инша сила і відрізняється від наших незмінних знань про неї, і її можна змінити якщо зрозуміти як. Ти б хотів більше доказів, ніж слів. Можливо хотів би побачити як хтось ходить в повітрі."

— Проте це не така вже й погана ідея, — додав він, звертаючись до Накса. — Чи не відчуваєш ти зараз якихось тварин довкола корабля? Не тих до яких ти звик, а мутованих, жорстоких, що живуть лиш для нападу на місто.

— Місто кишит ними, — сказав Накса, — просто шукають що би їм забити.

— Можеш спіймати одну? — запитав Джейсон. — Маю на увазі так, щоб тебе не вбили.

Накса зневажливо пирхнув, повертаючись щоб піти. "Ще не народився звір, що нашкодив би мені."

Вони спокійно стояли, кожен щільно охоплений його власними думками, очікуючи на повернення Накса. Джейсону вже було нічого казати. Він зробив би ще одну річ, щоб спробувати переконати їх фактами, а тоді справа кожного з них, яких дійти висновків.

* * * * *

Мовець швидко повернувся з жалокрилом, з однією ногою зв'язаною довгим ременем. Він плеснув і скрикнув коли його внесли.

— На середину кімнати, подалі від усіх, — сказав йому Джейсон. — Чи можеш ти змусити цього звіра сісти десь, а не фиркати довкола?

— На мою руку нормально? — спитав він, перевертаючи істоту, яка вчепилась в його рукавичку. — Так я його і зловив.

— Хтось сумнівається, що це справжній жалокрил? — запитав Джейсон. — Хочу переконатися, що всі ви вірите тут нема обману.

— Істота справжня, — сказав Бруко. — Я звідси відчуваю запах отрути на кігтях його крил. — Він вказав на темні плями на шкірі, де капала рідина. — Якщо проїсть рукавичку, він небіжчик.

— Тоді ми погоджуємось, що він справжній, — сказав Джейсон. — Справжньою і смертельною і єдиною перевіркою теорії буде, якщо ви містяни зможете підійти сюди як Накса.

Вони несвідомо відсунулись, коли він це сказав. Бо знали, що жалокрил — це синонім смерті. Був, є і буде. Не можливо змінити природний закон. Мета говорила за них усіх.

— Ми... не можемо. Цей чоловік живе в джунглях, він сам як тварина. Якось він навчився підходити до них. Однак не можна сподіватись, що ми зможемо.

Джейсон говорив швидко, перш ніж мовець зміг зреагувати на образу. "Звичайно, я сподіваюсь, що ви можете. Ось і вся наука. Якщо ви ненавидите звіра і очікуєте, що він нападе на вас, то чому він не має напасти. Думайте про нього, як про істоту з иншої планети, щось нешкідливе.

— Я не можу, — сказала вона. — Це ж жалокрил!

Поки вони говорили Бруко ступив уперед, не зводячи очей з істоти, що сиділа на рукавичці. Джейсон подав знак лучникам, щоб не стріляли. Бруко зупинився на безпечній відстані і стійко дивився на жалокрила. Той тривожно зашелестів своїми шкірястими крилами і прошипів. По краплині отрути виступило на кінчику кожного великого отруйного жала на крилах. Кімната керування наповнилась смертельною тишею.