Леся Бернакевич - Заходить до хати вампір волохатий

Коркуцьончисі, незважаючи на те, що вона ще працює, уже, либонь, зашкалило на старчому віці, однією з ознак якого є надмірна балакучість. Проте Мар’яні й на думку не спадало перебивати ці одкровення жінці, яка, здається, мала намір замінити їй матір.

— Скажіть, будь ласка, хто ця особа із сивим волоссям? — пошепки запитала Мар’яна в Ганни Антонівни, коли та врешті вибалакалася.

— Це Лідія Купер’янівна Вулик, учителька молодших класів, має чоловіка на двадцять літ молодшого від себе, — радо розпліткувалася Коркуцьончиха. — Це дуже щасливе подружжя. Його ставлять у приклад всьому селу…

Залишивши прах бабусі в надійному місці, сімейство Файдульських відчуло себе вільним від усілякої відповідальності за подальшу його долю і, полегшено зітхнувши, приступило до другого акту вистави.

Щойно писок баби Мухортички зустрівся із сирою землею, як безнадійний вираз покинув обличчя глядачів. Вони враз передумали забивати вікна власних домівок дошками, роздавати майно для голодуючого населення в Африці й готуватися туди, де «немає ні болізни, ні печалі, но жизнь безконечная…» Бо почали говорити про реальні речі:

— Дуже файного чоловіка має донька Тузячки, — гуторила та сама бабця, яка нагадувала беззубу воблу. — Навіть каву в ліжко їй підносить.

— Гелé!? — вигукнула вічна плакальниця Рулька і додала: —Мабуть, він — скупердяй, що нічого іншого не хоче їй подати…

Гудулка хвалився, що він у молоді роки на заробітках у Казахстані з хлопцями побив рекорд за один день, спартоливши у пральній машині самогонку, з якої, правда, витиск був замалий. Зараз, незважаючи на спеку, Гудулка вбрався у хламиду з довгими рукавами і підперезався якимсь шнурком від жіночого халата.

— Ви б, дядьку, кожуха оділи… — порадив хтось із молодих цьому плящаному угоднику.

На що Гудулка поморщився:

— Ет, кожух — важкий. Краще б сто грам…

Тим часом тип із обличчям кольору Нептуна вигукував до якогось молокососа:

— Як може тесть тебе не шанувати? Адже ж трьох онуків ти йому подарував!

— А він на це не зважає, — скаржився молокосос, смердючий, мов риб’ячий жир. — Йому пес миліший. Так вже мого тестя любить, що трохи з ним не курить…

— Я б його убив зі стартового пістолета! — пробасив сільський голова. При цьому Файдульський раптом зауважив серед натовпу цілу обойму чужаків чоловічої статі, що понаїжджали з сусідніх сіл. І в душі місцевого верховоди відбувся справжній вибух, коли подумав, що під машкарою усіляких кузенів та іншої сьомої води на киселі пробрався суперник. Він мовчки прицілився своїми очиськами до мішеней облич, а відтак почав озиратися в пошуках дружини.

— Ваша жінка вже пішла… — повідомив Файдульського Гудулка.

— З ким? — люто гаркнув голова.

–Із сумкою…

Звичайно, Гудулка жартував. Бо Файдульська була ще на кладовищі і серед місцевого панства скаржилася на великі видатки, які спіткали її у зв’язку з кончиною цьоці. При цьому головиха декілька разів боязко озирнулася на меморіальний номер-люкс, до якого щойно поселили родичку. Небога наче боялася, що старенька оживе і тоді — пропадай уся робота!? Її ніс уже встигнув підсушитися і тепер тріпотів над губою, мов прапор на вітрі.

Тільки-но учасники траурної демонстрації розмістилися довкруж свіжого горбка, закиданого букетами з родини губоцвітних, аби сфотографуватися на згадку, як у брамі появився велосипед, яким педалював… вершник у червоній сорочці, і пошкутильгав стежиною поміж надгробків. Великожиляківцям, мов віником, змело з облич траурні міни і вони з цікавістю почали придивлятися з могильного подіуму до їздуна. Видко, що їхалося йому не вельми, а коли ровер допхався до схилистої доріжки, то зовсім став некерованим. Він злетів додолу разом зі своїм кавалеристом, і той зарився носом у тогорічне листя, а колеса транспортного засобу вкрили його зверху. Підводився цей екстремал доволі довго, бо замотався у ланцюзі, як дитя — в пуповині. Проте вважав свій атракціон вдалим, бо із щасливою посмішкою потиснув руку отцю Мушкателі.

Коли перед Мар’яною тільки з’явилося обличчя цієї прямоходячої прояви у червоній сорочці, яка так несподівано перервала шанованій громаді фотосесію, то в першу мить вона не могла збагнути, хто перед нею: хлопець неякісного виробництва чи потворна дівчина? Лише коли він вийшов із затінку дерев на світло, то Чолка помітила над верхньою обважнілою губою цього євнухоїда… вуса. Правда, вони виявились такими несміливими і безколірними, що їх можна було не брати до уваги і вважати, що їх і зовсім нема. Нижня парубкова губа, що могла б скласти конкуренцію варзі Поль Робсона, засвідчувала, що її власник і підлощі нездатний чинити, і на добрі вчинки від нього чекати не доводиться. А ще він мав відстовбурчені вуха, а між очима, що містилися одне від одного дуже далеко, був прикріплений ніс із широкою спинкою. Коли ж цей красунчик, наблизившись до Коркуцьончихи, заговорив, то в його словах неможливо було помітити букву «р». Але і ті літери, яким вдалося засвітитися, також були не найкращими. Замість «ж» він вимовляв «з», «ш» заміняло йому «с», так що їх годі було розпізнати.