Анджей Пилипюк - 2586 кроків

Його наче хтось обухом вдарив по голові.

-- Вибач, -- сказала вона, -- Може зі мною все гаразд. Зрештою доктор десь там йде, а без грошей до села мені не дістатися.

Він кивнув головою.

-- Я знаю, що Ви б послухали мене, -- в її голосі чулася несподівана впевненість. -- Давайте порахуємо кроки. Кажуть, що їх буде дві тисячі п'ятсот вісімдесят три.

-- Вісімдесят шість, -- поправив він. – До того ж ми вже пройшли частину шляху.

-- Давайте рахувати.

Вони йшли мовчки. Рахували. Ванья була страшно блідою і здавалося, що в неї підгиналися коліна. Вона йшла повільно, але не дивлячись на це, лікарня невблаганно наближалася. Далеко позаду плівся Гансен. Він теж рахував.

-- Сходиться, -- прошепотіла вона, коли вони зупинилися біля воріт.

-- Це неможливо, -- сказав він задумливо. -- До пансіону значно дальше ніж до Бригген. В нас вийшло те саме, але ж в мене довші ноги і я роблю більші кроки.

-- Може це підказка, -- посміхнулася вона. – Ось як виглядає пекло, -- дівчина доторкнулася до воріт.

Раптово її обличчя спотворив жах. На очах виступили сльози. Скужевський легенько підштовхнув їх, відкриваючи одну стулку. Вони зайшли на подвір’я. Загорнена в сіре полотно фігура в кутку ще не встигла вкритися інеєм. Освальд, вішальник… За мить їх наздогнав Гансен. Вони увійшли до будинку через двері з другого боку подвір’я. Тут знаходилася аудиторія, кілька кімнат для персоналу і ще одна лабораторія.

-- Почекайте хвилинку, -- сказав Гансен і вибіг, залишивши їх в кабінеті.

Павел поглянув у вікно. Доктор добіг до дверей церкви при лікарні і, впавши на коліна, почав молитися. Ванья зняла кожушок, він допоміг повісити його на вішак. Сам теж зняв плащ. Повернувся Армауер.

-- Роздягайся, -- наказав він, вказавши на ширму.

За мить вона стояла перед ними в самій білизні і шкарпетках. Дівчина почервоніла і опустила очі.

-- Де? – запитав Гансен.

Вона повернулася, показуючи спину. Спина була вкрита дивними пухирями з ексудатом. Він взяв в руку шпильку і обережно проколов біля одного з них. Дівчина зойкнула.

-- Ще хвилинку, дівчинко, -- попросив він.

Він вколов її ще кілька разів. Кожного разу вона підскакувала. Гансен вийняв з шафки скальпель і, прогрівши його над полум’ям спиртівки, вирізав їй кусочок шкіри. Павел, якого ознайомили з методом приготування розчину, розчинив каплю чорнила у воді.

-- Можеш одягатися, -- сказав Гансен.

Він препарував фрагмент шкіри і поклав його під об’єктив мікроскопа. Дивився довго і уважно. Тим часом його колега підготував наступний. Вони змінили препарат і уважно вдивлялися в блакитну тканину. Вона була чистою, жодних слідів схожих на плашки бацил.

-- Ти здорова, -- сказав Армауер. – Такі язви дійсно дуже схожі на проказу, але з’являються при харчуванні хлібом з брудної муки. Якщо вона містить багато спориння, від неї може ось так зіпсуватися шкіра.

-- В мене це вискочило недавно, -- промовила дівчина. – Десь протягом минулого тижня.

-- Коли ти повернешся в своє село, через кілька тижнів вони зникнуть.

Вона посміхнулася.

-- Чудово, -- прошепотіла, а потім очі розійшлися їй так, що кожним дивилася в інший бік, і осунулася на землю.

Павел підтримав її з одного боку, Гансен – з другого. Вони поклали її на кушетку. Відразу ж дали їй понюхати нашатирю. Дівчина пчихнула і відкрила очі.

-- Я здорова? – перепитала.

-- Так.

-- Дякувати Богу. Але як мені тепер дістатися додому? – занепокоїлася вона.

-- Де ти живеш?

-- В Дале.

Гансен вийняв з кишені гаманець і відрахував кілька банкнот.

-- Павел. Посади її на сани, заплатиш заздалегідь.

-- Гаразд.

-- Я напишу листа її батькам, бо ця скажена баба обов’язково підніме на ноги всю околицю, -- зітхнув він. – Я не здивуюся, якщо ця бідна дівчина буде змушена продовжувати науку в Осло.

Він попрощався з потенційною пацієнткою; Скужевський і Ванья вийшли.

--Два тисячі п'ятсот вісімдесят шість кроків, --сказала вона задумливо, сідаючи в сани. – Цікаво, чому.

-- Я й сам хотів би знати. Шкода, що в Бергені немає євреїв.

-- Чому?

-- Знавці кабали можуть по цифрах прочитати таємне послання.

-- Може цифри кажуть вбити його?

-- Кого?

-- Подруги лякали мене, що по Бергені кружляє демон хвороби. Дурні жарти, -- вона споважніла.

-- Демонів хвороби не існує. Такий злий дух мусив би безперервно подорожувати світом, -- він постарався придати своїм словам впевненості.

Від заїжджого двору, де він найняв сани, до лікарні шлях був вдвічі коротший ніж до пансіону, але Павел знову нарахував дві тисячі п'ятсот вісімдесят шість кроків.