Анджей Пилипюк: 2586 кроків

Павел кивнув головою і більше нічого не питав. Вони зайшли в невелику кімнату з вікном, що виходило на порт. Господар запалив кілька свічок і в кімнаті посвітліло. В ніші однієї із стін було ліжко, приховане зараз відкритим люком. Інший люк дозволяв перейти з ліжка до наступного приміщення. Навіть якби пожар застав їх під час сну, вони готові до втечі… Скужевський здогадався чому тут не вживають гасових ламп. Увійшла господиня,висока, з красивою, рудою косою , принесла ширму з різьбленою рамкою і поставила під однією з стін. Армауер вийняв з сумки кілька шприців, коробочки з якимись шпильками та пару бавовняних рукавичок і миску. Над полум’ям спиртової грілки старанно прогрів голки в дерев’яних ручках.

-- Давайте перших пацієнтів, -- сказав він до торговця.

-- В такому випадку я перший, -- Ларс легко посміхнувся і зник за ширмою. За хвилину він вийшов майже голий.

Армауер довго дивився на нього. Шкіру купця вкривали веснянки, але крім цього не було нічого підозрілого.

Він кивнув головою.

-- Ви здорові…

Олафсен одягнувся і вийшов. За хвилину з явилася його дружина. Вона роздягнулася, стала перед лікарями в самій білизні. На лопатці в неї була дивна, рожева пляма. Гансен придивлявся до неї певен час, а потім взявся за голку.

-- Це старий шрам від опіків, -- запротестувала вона.

-- Колего, -- звернувся Гансен до Павла. – Проколіть, будь-ласка, кілька разів на глибину три міліметри.

Сам став перед жінкою і втупив в неї погляд. Скужевський провів іглу над полум’ям свічки і делікатно проколов їй шкіру. Вона зойкнула. Повторив в іншому місці. Цим разом – тихо крикнула.

-- Бачу реакцію зіниць, -- сказав спокійно Гансен. – Вона відчула біль.

-- Звичайно, що відчула, -- зойкнула жінка по норвезьки. -- Кати!

-- Не ображайтеся, -- Гансен спробував посміхнутися. – Ми мусили переконатися.

За хвилину її місце зайняла п’ятнадцятирічна дочка господаря. Вона дуже соромилася, але доктор відразу ж махнув рукою. На її тілі не було жодних підозрілих знаків. Наступною була молода, може тринадцятилітня служниця. На малих, ще не розвинених грудях в неї було кілька невеликих, білявих плямок. Гансен проколов їх обережно шпилькою. Дівчинка навіть не здригнулася. Він закусив губу.

– Зробимо додатковий тест, -- кинув в бік Скужевського.

Він витягнув з сумки невеликий пензлик і змастив шкіру пацієнтки темною рідиною.

-- Це настойка йоду, -- пояснив він, -- А зараз посипаємо картопляною мукою.

Він вийняв з нікельованої коробочки шприц і набрав з пляшки якоїсь субстанції.

-- Колемо під шкіру одну десяту мілілітра одновідсоткового розчину пилокарпину. Пилокарпин викликає різке виділення поту. Під впливом соленого поту виділиться йодид, на білому тілі це викличе характерні чорні або темно-коричневі крапки.

Груди служниці вкрилися дрібними, чорними крапочками. Норвежець всміхнувся до неї.

-- Нема чого боятися, -- сказав він. – Ти здорова.

-- Дякувати Богу, -- прошепотіла вона тихо.

-- Як саме працює цей тест? – не зрозумів Павел.

-- Шкіра вражена проказою не виділяє поту, -- пояснив Армауер.

Служниця одягнулася і зникла. Зайшов хлопець, що переносив пакунки зі складу на прилавок. Не встиг він зняти сорочку, як обличчя Гансена нахмурилося. Широкі плями вкривали більшу частину спини хлопця. Тіло у вражених місцях набрякло і знебарвилося.

Лікар знову скористався шпилькою. Хлопець щоразу шипів від болю.

-- Це якийсь лишай, -- пробурмотів Гансен. – Пропишемо цинкову мазь, але…

Він зробив пробу з настоянкою йоду. В кінці кінців вирізав кусочок шкіри і помістив його в бляшанку.

-- Ви повинні зупинити його, -- пробурмотів хлопець, виходячи.

Останньою в довгому ряду пацієнтів була літня кухарка. Судячи по її пишних формах, вона куштувала більшість з тих страв, які готувала. Її шкіра доволі густо була вкрита родимками, але також не спостерігалося нічого підозрілого.

-- Люди на базарі подейкують, що Прокажений Дід знову кружляє містом, -- сказала вона, одягаючись за ширмою, після закінчення огляду. – Ви повинні спіймати його.

-- Прокажений Дід, -- зітхнув Гансен.

-- Люди бачили його, кілька днів тому, коли стемніло, він пройшов через рибний базар. Йшов в бік Бригген.

-- Це вигадки. Можливо дійсно містом кружляє якийсь волоцюга, хворий на проказу, якого слід спіймати, але він не має нічого спільного з заразою.

-- Знаю, -- зітхнула вона. – Тут, в місті, заснованому німецькими купцями, вперше з'явилася зараза з Леванту. Саме тому він прибув сюди… Він почувається найкраще поміж дерев'яних будинків. Все виглядає як в часи, коли він прибув. Носить широкий, шкіряний капелюх, як купець з часів Ганзи. Кажуть, на обличчі залишилися тільки очі. Для цього потрібен священик, -- сказала кухарка. – Звичайно ж , католицький священик.