Ivan Danilewsky - ЧЕРВОНА АРМІЯ І РЕЙХСВЕР

Інтерес до проблеми передвоєнних відносин Німеч­чини й СРСР поглиблювали роботи, присвячені військо­во-технічним проблемам розвитку збройних сил Веймар­ської республіки й СРСР у міжвоєнний період. Особливу увагу привертають праці А. Галкіна[29] і Д. Проектора[30].

Автори приділяли увагу не лише витокам німецького фа­шизму, але й історії рейхсверу, намагалися визначити місце, яке він мав посісти в новій державі, прагнули про­аналізувати принципи, за якими будувалася нова армія, її стратегічну позицію. Розглядалися оперативні плани ке­рівників рейхсверу щодо повернення до старих традицій, до політики ізоляції армії від навколишнього світу тощо.

У кожному новому виданні кількість опублікованих документів і матеріалів збільшувалася, але їх якість зали­шалася такою, як і раніше. Багатослівні вступні статті, ха­рактер підбору джерел покликані були виконувати тради­ційні соціальні замовлення — довести провину західної дипломатії у розв'язанні Другої світової війни і у виключ­но позитивному світлі зобразити зовнішньополітичні акції Радянської держави. Але все ж таки треба відзначи­ти праці І. Росенко[31], А. Ахтамзяна[32], Г. Трухнова[33], А. Йоф- фе[34],1. Максімичева[35] і В. Кульбакіна[36]. Побудовані в основ­ному на фактичному матеріалі, архівних документах; ці роботи вже містять незалежну оцінку окремих етапів політичного, економічного співробітництва СРСР і Німеччини в 1920-х роках. Докладно описується між­народна політика Німеччини, її договори з Радянською державою, які окреслили відносини на кілька років уперед[37].

І. Максімичев намагається дати відповідь на запитан­ня: чи був таким уже безпомилковим передвоєнний курс Сталіна, чи не допустив він стратегічних прорахунків, які мали трагічні наслідки? Але у той же час вчений звинува­чує країни Заходу в розв'язанні Другої світової війни, ;:аме вони, на його думку, дали Гітлеру «зелене світло» \<\я агресії у Європі. Цікавими є аргументи А. Ахтамзяна \ його праці. Автор хоча і розглядає в основному фінансо- г.о-економічні питання співробітництва, але ставить під сумнів вигідність цього співробітництва для СРСР. Наво­дить багато цифр, які свідчать про те, що виграш отрима­ла передусім Веймарська Німеччина, яка збільшила свій промисловий потенціал. У силу командно-адміністратив­ної системи управління Радянський Союз не зміг ефек­тивно використати співробітництво. Крім того, виникали труднощі у світовому робітничому й комуністичному русі.

Праці Г. Трухнова, хоча є заідеологізованими, також містять зерна істини. Особливо цікавою є оцінка політики Сталіна, його чорно-білої схеми розстановки сил у Європі і світі, що базувалася на абсолютній перекона­ності вождя у ворожому ставленні до СРСР західних демократій. Автор посилається на відомі й не дуже відомі документи та намагається перетворити інформацію на уроки для майбутнього.

Вагомий внесок у вивчення історії зовнішньої політи­ки Радянського Союзу наприкінці 1920-х — початку 1930-х років зробив історик А. Йоффе[38]. Хоча він і при­ділив мало уваги висвітленню взаємовідносин СРСР із Веймарською республікою, але цікава його точка зору на те, що уроки Німеччини й уроки Радянського Союзу чи­мось подібні. Тільки для Німеччини — це історія, а для нас — дійсність. А тому історія Веймарської демократії, яка має трагічну кінцівку, повчальна для нас. Але слід відмітити, що в основу праці лягли ленінські положення про те, що основою мирного співіснування країн у світі є «загальні економічні всесвітні відносини».

Праці, які вийшли впродовж другого етапу, не втрати­ли фактологічної цінності й дотепер, але чільне місце в них відводилося лише політичному, економічному і ви­робничо-технічному співробітництву. Усі вони були зму­шені тоталітарною'системою виконувати ідеологічне замовлення абсолютизації класового підходу, який безза­стережно поширювався і на сферу міжнародних відно­син, становлячи собою стрижень політики мирного співіснування держав із різним соціальним ладом.

Третій етап у дослідженні теми розпочинається із середини 1980-х років і триває до наших днів. Саме із середини 1980-х років почали пробиватися перші парост­ки альтернативних оцінок історичних фактів, давно вже відомих спеціалістам. Була здійснена спроба зламати постулати й схеми періоду сталінізму, поставити під сумнів методологічно встановлені факти з історії ра­дянсько-німецьких відносин у міжвоєнні роки, внаслідок чого з'явилась можливість для більш рельєфного їх дослідження.