Ivan Danilewsky - ЧЕРВОНА АРМІЯ І РЕЙХСВЕР

Першим офіційним підтвердженням наявності війсь­кових контактів між СРСР і Німеччиною в 1920-х роках став опублікований у «Віснику МЗС СРСР» документ за підписом заступника наркома закордонних справ М. Лит- винова (від 17 червня 1927 року) з архіву зовнішньої політики СРСР, в якому мова йшла про те, що представ­нику Реввійськради був переданий список маневрів рейхсверу, в яких могли б брати участь командири Чер­воної армії, і, що цікаво, німці повинні бути одягнені в червоноармійську форму.

Розсекречені у 1989 р. радянські дипломатичні доку­менти вперше відкривають можливості вивчення ра­дянської концепції військового співробітництва СРСР із Веймарською Німеччиною в 1920—1933 рр. Нові ма­теріали допомагають скласти уявлення про реальні мас­штаби і напрямки цього процесу.

Серед російських і українських істориків, які почали на початку 1990-х років відкрито говорити про військове співробітництво обох країн, слід назвати В. Бойцова[39], А. Ахтамзяна[40], С. Горлова[41], А. Трубайчука[42], В. Газіна[43]. Усі вони сходяться на думці, що у той час справжнього взаєморозуміння між країнами не було. Це була гра для того, щоб виграти час і поліпшити боєздатність армій, пошук кращої вигідної ситуації, але ні в якому випадку не пов'язані метою принципово нової орієнтації союзників у дусі взаєморозуміння. Економічні відносини давали пе­ревагу так само, як і військові відносини, бо вони були вигідні обом країнам. В основу праць було покладено ма­теріали з невідомих до цього часу радянським дослідни­кам джерел, а це стало ще одним доказом того, що «нове мислення» зробило можливим здійснення якісних змін в історіографії.

Серйозний внесок у вивчення проблеми зробив А. Трубайчук. У своїй статті «Червона армія і рейхсвер у 20-ті роки»[44], а також у праці[45] автор, проаналізувавши ве­лику кількість матеріалів, робить висновок, що військове співробітництво було вигідне обом країнам. Німеччина завдяки СРСР змогла озброїти свою армію сучасними ви­дами зброї та підготувати офіцерські кадри. Для СРСР та­ке співробітництво було вигідне тим, що використовува­лись усі можливості для зміцнення свого військового по­тенціалу. Окремо треба виділити працю В. Газіна[46]. Хоча вона присвячена в основному питанням економічного ха­рактеру, але один її розділ безпосередньо розкриває політику військового співробітництва. Розкриваючи сут­ність зовнішньої політики Веймарської республіки, автор намагається висвітлити всі його напрямки.

Важливою віхою на шляху поглибленого вивчення проблеми військового співробітництва стало проведення в Мінську в травні 1992 р. міжнародного наукового семі­нару, присвяченого 70-річчю Рапалльського договору. На ньому були підведені підсумки дослідницької роботи в різноманітних сферах радянсько-німецьких відносин та зв'язків міжвоєнного періоду і намічені перспективні напрями нових наукових пошуків. Але більш цікавим був симпозіум, який відбувся в Мюльхаймі-на-Рурі (Німеччи­на). Організатором симпозіуму вдалося запросити ком­петентних істориків із Росії та ФРН. Було відмічено, що історики СНД серйозно просунулися в розкритті істот­них рис багатьох зовнішньополітичних акцій сталінсько­го керівництва, але значного зрушення в концептуальних підходах історіографів не відбулося. Під час дискусій ба­гато уваги приділили військовому співробітництву. По­стала вся трагічність долі того покоління радянських офіцерів, які виконували політичні накази, налагоджува­ли співробітництво з рейхсвером, а потім під час безглуз­дих сталінських чисток заплатили за це життям. У першу чергу згадували маршала Тухачевського. Історики при­йшли до висновку, що тільки в 1990-ті роки зроблено про­рив у правдивому висвітленні історії СРСР і її зовнішньої політики. Розпочався період так званої демілітаризації, тобто процес прощання зі старим способом життя, відмо­ва від поняття «образ ворога», стосунків між людьми, які прямують до співробітництва в дусі світових культур і на основі свободолюбних цінностей.

Оцінюючи військове співробітництво рейхсверу з Червоною армією, М. Геллер і Н. Некрич[47] констатують, що генерал фон Сект міг створити рейхсвер в обхід Вер- сальського договору, оснащувати його найновішою зброєю, яка виготовлялася в СРСР. Червона армія, на їхню думку, також отримувала користь: військові спеціалісти проходили стажування в Німеччині, промисловість одержу­вала нові технології. Разом із тим дослідники зазначають, що оскільки Сталін поступово винищив усіх офіцерів та генералів, які побували в Німеччині або зустрічалися з німецькими офіцерами, то, зрештою, користь від співпраці отримала тільки німецька сторона. З цим висновком відомих на Заході радянологів важко не пого­дитися.