Вера - «ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ

би цей «трактат» був (не можу писати цього, бо це буде непристойно!), — а трактат би був

справді не... той... не... — ну як би вам сказать? — неприлишний (у слові «неприлишний»

обов'язково треба писати не «ч», а «ш»).

Оце я про «Павлова».

І в «Павлові», і в інших фільмах, на жаль, більше випирає не «Павлов», а «Я»

(режисер). Це, як казала моя баба, нехорошкувато!

17 березня, 49. Три чи чотири дні тому був у мене старий учитель Федосій Іванович

Рвач. Провчителював він п'ятдесят з гаком років. Йому сімдесят п'ять літ. Влаштувався він

сторожем у трамвайно-тролейбусному тресті. Дали йому там хибарку при гуртожитку.

І от тепер, щоб когось уселити в тій хибарці, старого вчителя викидають з посади, з

кімнати і т. д.

Його, розуміється, не викинуть, не образять...

Для чого це я пишу?

У нас, видимо, ще єсть «бездушне», холодне таке ставлення до людей...

Що це?! Типове це для нас, для нашого часу?!

Ні!

Якийсь там ізнайшовся зам директора тресту N, що в його піднеслася рука на

старого вчителя...

Бувають такі...

Я написав лисга директорові тресту і подзвонив зам міністра комунальних справ.

У відповіді я зразу відчув, що N — це «ісключеніє»...

Для чого я це занотовую?

«Горе» старого вчителя Федосія Івановича Рвача принесло мені велику радість.

Я не знаю, яким чином дізналися його учні про те, що я включився «в боротьбу» за

Федосія Івановича, — та зразу ж до мене дзвінки по телефону:

— Спасибі! Спасибі, що заступилися за Федосія Івановича! За нашого вчителя!

І яка ж у мене була радість, що люди не забувають своїх учителів...

21 березня, 49. Найвища насолода читати Пушкіна й Шевченка!..

Найвища!

Робіть так: сьогодні Пушкіна, а взавтра Шевченка.

Або навпаки!

Яка насолода!!!

8 квітня, 49. Давно вже не писав.

Новина: Ю. І. Яновський дістав премію.

Я дуже радий, що робота Ю. І. Японського перемогла.

Ю. І. Яновський справжній письменник! Справжній! Талановитий! Культурний!

Що б хотілося від Ю. І. Яновського?

Радості в творчості!

А то якось так виходить, що він (а разом із ним і література) «вистраждовує»

перемогу.

Я, грішний чоловік, думаю, що література — радість!

9 квітня, 49. Між іншим: Марк Твен!

Говорять мені: «От Марк Твен! Якби Ви були такі, як Марк Твен!»

Марк Твен — геніальний гуморист! Преклоняюсь! Я ніколи, мабуть, не дійду до таких

висот у гумористиці, як Марк Твен!

Хвала йому!

Одного не знаю: чи усміхнувся коли-небудь негр, коли він прочитав Марка Твена?

Не знаю!

Коли усміхнувся негр, коли в нього з'явилася посмішка, така, знаєте, безпосередня, справжня, коли Марк Твен викликав радість у негра, — цілую стопи Марка Твена!

18 квітня, 49. Мені дуже страшно дожити до того моменту (чи часу), коли

дзвінкосерйозний Малишко, або людодотепний Воскрекасенко, чи несміливо-сміливий

Смілянський, чи колючий Маківчук, чи їйбогужялюб-люприроду (а любить він таки її по-

справжньому)

Новиченко,

чи

авиколинебудьтягли

Гончаренко,

чи

недайбогхтонебудьдізнаєтьсящояспінінгіст

Вільховий,

чи

їйбогутоваришіяобов'язковопоїдуаякжеж Копиленко, чи татамдвіщучкийодинокуньчик

Дорошко, чи поїхалибачилине стрілялиякстрілялиневлучили М. Т. Рильський, чи

можеайбожеіябпоїхавтаквоноякстріляєтакбахкаєаптичкажвонахочежити П. Г. Тичина, чи

івменебуласучечкаойсучечкачорнахорошаіяїйбогумисливець О. Є. Корнійчук, айщовименіговоритеябільшефутболіст

Ю.

К.

Смолич,

чи

ойохотавонаменепродменамочить Ю. І. Яновський, чи словочестіубившістсотнайшоводну

Богдан Чалий, чи івменепесгавкаєаяжодинавменехазяїни Семен Скляренко, чи

нащоменімисливськарушницяколиятойщогреблірвав

Платон

Воронько,

чи

аможежмисливствонедужеідеологічновитримане

Микола

Руденко,

чи

австалинградемынеохотились Борис Палійчук, чи актоегознаетстреляетнестреляет М. М.

Ушаков, чи Ярославмудрийтежходивналови І. А. Кочерга, — от коли ці всі коли-небудь де-

небудь скажуть: «Остап Вишня — старий!» — І, збираючись на полювання, додадуть: «Не

турбуйте його!» — я того ж часу — візьму й помру!

21 квітня, 49. Про фізкультуру. Ми в дитинстві не фізкультурили: ну, «у м'яча», ну,

«наввипередки»... Да, у «городки» (кеглі в нас звалися), та ще у «покотьола», та ще «на

ковзанах»... Ну, верхня «наввипередки», на «ковзанках» (ковзани — коньки, а «ковзанки»

— інше), «нагинати дерева» — вилізеш на вершину й нагинаєш...