Агата Крісті - Крадіжка в готелі Гранд-Метрополітен

— Ні, сер, нічого подібного я не бачила. Зверніться до лакея: в номерах, де мешкають джентльмени, він буває частіше за мене.

— Зрозумів, дякую.

Пуаро забрав картку у покоївки. Дівчина пішла. Пуаро, очевидно, щось

обмірковував. Потім він рішуче кивнув головою.

— Будь ласка, Гастінгсе, натисніть кнопку дзвінка.

Тричі — так викликають лакея. Я виконав прохання. Мене мучила цікавість.

Тим часом Пуаро висипав на підлогу вміст кошика для паперів і почав швидко його

переглядати.

За хвилину на дзвінок з'явився лакей. Пуаро поставив йому те ж запитання, що й покоївці, і передав йому для огляду картку. Однак лакей дав аналогічну

відповідь. Він ніколи не бачив серед речей містера Опалсена подібної картки.

Пуаро подякував, і лакей неохоче aims» геть, кинувши допитливий погляд на

перекинутий кошик і розкиданий на підлозі папір. Він навряд, чи міг почути

фразу, -що її замислено вимовив Пуаро, складаючи назад у кошик уривки паперів.

— А намисто застраховане на чималу суму...

— Пуаро, — вигукнув я. — я починаю розуміти...

— Нічого ви не розумієте, друже, — одрізав він, — як завжди, зовсім

нічого! Це важко збагнути, але це саме так. Ходімо додому.

Ми повертались у повному мовчанні. На мій превеликий подив Пуаро, як

тільки прийшов до нашого помешкання, зразу ж переодягнувся.

— Я вирушаю до Лондона, — пояснив він. — Це кояче необхідно.

— Що вас до цього спонукає?

— Абсолютно все. Справжня робота, робота мозкових клітин (ах, ці прекрасні

маленькі сірі клітинки) довершена. Я іду за доказами. І я їх знайду! Ввести

Еркюля Пуаро в оману неможливо!

— Одного чудового дня ви зазнаєте нищівної поразки, — сказав я, обурений

його марнославством. . — Будь ласка, не сердьтесь. Я дуже розраховую на вас. Ви

повинні зробити мені одну послугу — на знак нашої з вами дружби.

— Певна річ, — стрепенувся я, шкодуючи, що говорив таким різким тоном. — У

чому вона полягатиме?

. — Я мав на увазі рукав мого піджака, який я тільки-но зняв. Чи не

вичистите ви мені його? Бачите, на ньому осіло трохи білого порошку. Не маю

сумніву, ви звернули увагу, як я обвів пальцем довкола шухляди туалетного

столика?

— Не помітив.

— Ви повинні стежити за моїми діями, друже. Я замазав порошкам палець, а

потім, трохи захопившись, обтер палець об рукав; несвідома дія, яку я вважаю

вартою осуду і суперечною всім моїм принципам.

— А що це був за порошок?

— Це не була отрута князя Борджіа, — відповів Пуаро, примруживши око. — Я

бачу, ваша уява не спить. Це була звичайна кравецька крейда.

— Крейда?

— Так, крейда. Столяри-червонодеревці використовують її для того, щоб

шухляди легко висувалися. Я засміявся.

— Ви старий шахрай! Я думав, що ви розробляєте якусь версію.

— An гетоіг, друже! Я побіг.

Двері за ник зачинились. Усміхнувшись іронічно і водночас зворушено, я

зняв з вішалки піджак і простягнув руху за одежною щіткою.

Наступного ранку, не маючи ніякої звістки від Пуаро, я пішов ва

прогулянку, зустрів друзів і поснідав з ними в їхньому готелі. В другій половині

дня ми поїхали за місто на автомобілі. Нам не пощастило — стався прокол шини, і

в «Гранд-Метрополітен» я повернувся тільки о дев'ятій годині вечора.

Першим, кого я побачив, був, звісно, Пуаро, котрий здавався ще

мініатюрнішим, сидячи за вечерею міх Опалсснами. Задоволений і безтурботний, ми

випромінював світосяйні усмішки.

— Мій друже Гасгінгее! — скрикнув він, підхопившись з місця мені

назустріч, — Обійміть мене, друже, все йде якнайкраще!

На щастя, обійми мались на увазі тільки фігурально — що не завжди буває, коли маєш справу з Пуаро.

— Ви хочете сказати, що... — почав був я.

— Все скінчилося чудово, не боюся цього слова! — проголосила місіс

Опалсен, і по н повнощокому обличчю розтлилася усмішка. — Хіба я не сказала

тобі, Еде, якщо він не поверне мені мсі перли, то цього не зробить більше ніхто?

— Казала, серденько, казала. І ти мала рацію. Я розгублено дивився на

Пуаро, і він прийшов мені на допомогу.

— Мій друг Гастінгс, як то кажуть, збився з пантелику. Сідайте, і я

відкрию вам таємницю цієї справи, що так щасливо завершилася.

— Покоївка і лакей, рагbleu! Ви не підозрювали? Навіть після того, як я

вам натякнув перед від'їздом на кравецьку крейду?

— Ви казали, що нею користуються столяри-червонодеревці.

— Природно, користуються — щоб легко ковзали по полозах шухляди. Хтось