Агата Крісті: Крадіжка в готелі "Гранд-Метрополітен"

Минав час. Опалсени не повертались.

— Дивно, — відзначив я зрештою. — Коли ж вони повернуться?

Пуаро простежив за кільцями диму, що піднімалися вгору, і замислено

сказав:

— Вони вже не повернуться.

— Чому?

— Тому, мій, друже, що у них щось сталося.

— Що могло статися? Звідки вам це відомо? — поцікавився я.

Пуаро посміхнувся.

— Кілька хвилин тому керуючий готелем спішно вийшов з кабінету і побіг

угору сходами. Він був явно збуджений. Хлопчик-ліфтер поринув у жваву розмову з

одним із слуг. Дзвінок виклику ліфта продзвенів вже тричі, однак він не звертає

на це уваги. По-третє, навіть офіціанти збентежені, а примусити офіціанта

збентежитись, це... — Пуаро похитав головою: це, мовляв, уже кінець світу. —

Справа, мабуть, дуже серйозна. Ага, я так і думав! З'явилась поліція.

У готель зайшли двоє чоловіків — один у поліцейській формі, другий — у

цивільному. Вони звернулись до хлопчика-слуги, і той зразу ж повів їх угору.

Через кілька хвилин знову з'явився той же хлопець і попрямував до нас.

— Micyep Опалсен засвідчує вам свою повагу і просить завітати до нього в

номер.

Пуаро жваво скочив на ноги. Сторонній міг би подумати, що він з

нетерпінням чекав цього запрошення. Я так само швидко пішов слідом за ним.

Опалсени мешкали на другому поверсі. Хлопчик-слуга постукав і пішов, а ми, почувши відповідь «заходьте!», відчинили двері. Дивна картина постала перед

нашими очима. Кімната служила місіс Опалсен спальнею. У центрі її напівлежала в

кріслі господиня і несамовито ридала. Вона являла собою незвичайне видовище: потоки сліз утворили глибокі борозни на й обличчі, яке було вкрите грубим шаром

пудри. Містер Опалсен великими кроками міряв кімнату з кутка в куток. Обидва

працівники поліції стояли посеред кімнати, один з них тримав у руках розкритий

блокнот. До смерті злякана покоївка стояла біля каміна. В другому кінці кімнати

плакала і ламала собі руки француженка, очевидно, служниця місіс Опалсен. При

цьому її горе могло б зрівнятися лиш з розпачем її господині.

І в це- пекло ступив Пуаро, охайно вдягнений і з ввічливою усмішкою на

вустах. Місіс Опалсен із швидкістю, дивовижною при її огрядності, зразу ж

скочила з крісла і кинулась до нього.

— Так от, Ед може казати все, що йому заманеться, але я вірю в щасливу

долю. Так, так, вірю. Сама доля судила, щоб я зустрілася з вами цього вечора, і

я передчуваю, що ніхто, окрім вас, не зможе повернути мені мої перли.

— Заспокойтесь, прошу вас, мадам, — підбадьорливо поплескав її по руці

Пуаро. — Не хвилюйтесь. Все буде гаразд. Еркюль Пуаро допоможе вам!

Містер Опалсен звернувся до інспектора поліції.

— Гадаю, у вас немає заперечень проти... е-е... того, що я запросив цього

джентльмена?

— Ніяких заперечень, сер, — ввічливо відповів інспектор, проте виявляючи

повну байдужість. — Можливо тепер, коли леді почуває себе краще, вона дозволить

вам ознайомитись з фактами?

Місіс Опалсен безпорадно глянула на Пуаро. Він підвів її назад до крісла.

— Сядьте, мадам, і спокійно розкажіть нам усе по порядку.

Місіс Опалсен витерла очі й почала розповідати.

—Я прийшла після вечері, щоб узяти перли й показати їх містеру Пуаро.

Покоївка і Селестіна були, як звичайно, в кімнаті...

— Вибачте, мадам, що ви маєте на увазі, коли кажете «як звичайно»?

Пояснення дав містер Опалсен.

— Я завів таке правило, що постороиній може зайти в цю кімнату тільки в

присутності Селестіни, нашої служниці. Покоївка вранці прибирає кімнату тільки в

присутності Селестіни і приходить після вечері стелити постелі теж у її

присутності. Інакше вона в кімнату не заходить.

— Так от, як я вже сказала, — провадила місіс Опалсен, — я зайшла в

кімнату і витягла оцю шухляду, — вона показала на нижню праву шухляду туалетного

столика з двома тумбами, — вийняла скриньку для коштовностей і відімкнула її.

Все було як звичайно, однак перлів у скриньці не було.

Інспектор писав у блокноті.

— Коли ви їх бачили в останній раз? — запитав він.

— Коли я пішла вечеряти, вони були на своєму місці.

— Ви в цьому впевнені?

— Цілком упевнена. Я ще вагалася, чи не надягнути мені їх до вечері, але, зрештою, зупинилась на моїх смарагдах, а перли поклала назад у скриньку.

— Хто замкнув скриньку?

— Замкнула її я. Ключ висить на ланцюжку у мене на шиї. — Вона витягла і

показала ключ. Інспектор оглянув його і знизав плечима.