Агата Крісті: Крадіжка в готелі "Гранд-Метрополітен"

кілька хвилин вона повернулась: у неї теж нічого не знайшли.

Інспектор спохмурнів.

— Боюся, що мені усе ж таки доведеться попросити вас пройти зі мною.

І вій звернувся до місіс Опалсен.

—На жаль, мадам, усе свідчить про те, що розшуки слід вести саме в ньому

напрямі. Хоч перли в неї не були знайдені, але,- можливо, вони заховані десь у

її кімнаті.

Селестіна пронизливо зойкнула і припала до плеча Пуаро. Той нахилився і

прошепотів щось дівчині на вухо. Вона глянула на нього, вагаючись.

— Так, саме так, mon enfant, запевняю вас, що краще не чинити опору.

Потім він звернувся до інспектора.

— Ви дозволите, мсьє? Маленький експеримент — виключно, щоб задовольнити

мою цікавість.

— Це залежить від того, що він являє собою, ваш експеримент, — сказав

поліцейський. Пуаро знову звернувся до Селестіни.

— Ви казали, що виходили у свою кімнату, щоб узяти клубок шерсті. Де був

той клубок?

— На комоді, мсьє.

— А ножиці?

— Теж там.

— Вас не утруднить, мадемуазель, якщо я попрошу, щоб ви повторили свої

дії? Ви казали, що сиділи ось тут із своїм плетивом.

Селестіна сіла, а потім за сигналом Луаро встала, перейшла у сусідню

кімнату, взяла з комоду клубок шерсті і знову повернулась.

Пуаро пильно стежив за її діями, одночасно поглядаючи на великий

старовинний кишеньковий годинник, який тримав на розкритій долоні.

— Будь ласка, ще раз, мадемуазель. Після повторного експерименту він

зробив позначку в блокноті. і поклав годинник назад у кишеню.

— Дякую, мадемуазель. І вам дякую, мсьє, — він уклонився інспекторові, —

за вашу люб'язність.

Така надзвичайна чемність здалася інспекторові потішною. Проливаючи потоки

сліз, Селестіна вийшла з кімнати у супроводі жінки-інспектора і чиновника

поліції в цивільному одязі.

Інспектор, коротко вибачившися перед місіс Опалсен, почав обшук кімнати.

Він витягував шухляди, відчиняв стінні шафи, перерив усе ліжко і простукав

паркетну підлогу. Містер Опалсен скептично стежив за його діями.

— Ви справді думаєте, що вам удасться їх тут знайти?

— Так, сер. Певна річ. Вона б не встигла їх винести. Те, що ваша дружина

виявила пропажу так швидко, порушило всі її плани. Ні, вони, певно, сховані десь

тут. Сховала їх одна з цих двох, і навряд щоб це зробила покоївка.

— Не тільки навряд — це- просто неможливо! — спокійно підтвердив Пуаро.

— Як це? — спитав, здивовано глянувши на нього, інспектор.

Пуаро скромно всміхнувся.

— Я вам це продемонструю. Гастінгсе, друже мій, тримайте мій годинник.

Тільки обережно — це родинна реліквія! Я тільки-но зафіксував час переміщень

мадемуазель — уперше вона була відсутня двадцять секунд, удруге — п'ятнадцять.

Тепер спостерігайте за моїми діями. Ласкаво прошу мадам передати мені ключик від

скриньки з коштовностями. Дякую. Гастінгсе, друже мій, зробіть таку ласку, скажіть слово «почали!»

— Почали! — сказав я.

Майже з блискавичною швидкістю Луаро висунув шухляду туалетного столика

витягнув скриньку і вставив ключик у замкову шпару, відчинив скриньку, взяв одну

з коштовних. прикрас, зачинив і замкнув скриньку, поставив її на місце і засунув

шухляду. Робив він це дуже прудко.

— Ну як, друже мій? — звернувся він до мене, переводячи дух.

— Сорок шість секунд, — відповів я.

— Бачите? — оглянув нас Пуаро. — У покоївки не було навіть часу, щоб

дістати намисто,, не кажучи вже про те, щоб його сховати.

— Отож залишається служниця, — зробив висновок інспектор і пішов у спальню

служниці, щоб провадити трус.

Пуаро замислено насупив брови. Раптом він звернувся до містера Опалсена.

— Це намисто, певно, було застраховане? Містер Опалсен, здавалося, трохи

збентежився.

— Так, — відповів він нерішуче, — воно застраховане.

— А яке це має значення? — запитала місіс Опал-сен голосом, повним сліз. —

Мені потрібно намисто, а не гроші. Воно унікальне. Гроші його ве замінять.

— Розумію, мадам, — заспокоював її Пуаро. — Я все чудово розумію. Для

жінки головне — це п уподобання, правда ж? Але чоловік, якого природа обіднила

чутливістю до прекрасного, може втішитися цим фактором.

— Безперечно, безперечно, — трохи невпевнено підтвердив містер Опалсен. —

Але все ж...

Його урвав переможний вигук. Вигукнув інспектор, заходячи до кімнати. В

руці він тримав низку перлів.

Місіс Опалсен зойкнула і кинулась до нього. Розпач її змінився радістю.