Олександр Фельштинський: ФСБ підриває Росію

Коли почалася війна, наївні громадяни Росії стали дивуватися, яким же чином залишилася в Чечні вся та зброя, якою чеченські бойовики вбивали російських солдат. Самим банальним образом: за багатомільйонні хабарі Дудаєва Коржакову, Барсукову і Сосковцю.

Після 1992 року співробітництво московських чиновників з Дудаєвим за хабарі успішно продовжувалося. Чеченське керівництво постійно посилало в Москву гроші — інакше Дудаєв жодного питання в Москві вирішити не міг. Але в 1994 році система почала буксувати. Москва вимагала все більші й більші суми в обмін на розв’язання політичних питань, зв’язаних з чеченською незалежністю. Дудаєв став відмовляти в грошах. Споконвічно фінансовий конфлікт поступово перейшов у політичне, а потім силове протистояння російського і чеченського керівництв. В повітрі запахло війною. Дудаєв запросив особисту зустріч з Єльциним. Тоді контролююча доступ до Єльцина трійця зажадала від Дудаєва за організацію зустрічі двох президентів кілька мільйонів доларів. Дудаєв у хабарі відмовив. Більш того, вперше він пристрахав людей, які раніше допомогали йому за гроші, що використає проти них компрометуючі їх документи, що підтверджують небезкорисливі зв’язки чиновників з чеченцями. Дудаєв прорахувався. Шантаж не подіяв. Зустріч не відбулася. Президент Чечні став небезпечним свідком, якого необхідно було прибрати. Почалася спровокована жорстока і безглузда війна.

22 листопада 1994 року Державний комітет оборони (ГКО) Чеченської республіки, створений за день до того указом Дудаєва, обвинуватив Росію в розв’язанні війни проти Чечні. Дудаєв знав, що «партія війни» вже прийняла рішення про початок військових дій. «Російські регулярні частини окуповують частину території Чеченської республіки — Надтеречний район», — говорилося в розповсюдженій в Грозному заяві ГКО. Найближчими днями планується «окупація території Наурського та Шелковського районів. З цією метою використовуються регулярні частини Північно-Кавказького військового округу, спецпідрозділи МВС Росії, а також армійська авіація Північно-Кавказького військового округу. В операції, за зведеннями ГКО, задіяні і спецпідрозділи Федеральної служби контррозвідки РФ».

Головний штаб збройних сил Чечні стверджував, що на кордоні з Наурським районом, у селищі Весела Ставропольського краю, відбувається концентрація військових частин: важких танків, артилерії, до шести батальйонів піхоти. Як стало відомо пізніше, колона російської бронетехніки, сформована з ініціативи і на гроші ФСК, із солдатами й офіцерами, найнятими ФСК на контрактній основі, у тому числі серед військовослужбовців Таманської і Кантемирівської дивізій, дійсно складала кістяк військ, зосереджених для штурму Грозного.

23 листопада дев’ять російських вертольотів армійської авіації Північно-Кавказького військового округу, можливо МІ-8, завдали ракетного удару по місту Шалі, приблизно в 40 км від Грозного, намагаючись знищити бронетехніку розташованого в Шалі танкового полку. З чеченського боку були поранені. Чеченська сторона заявила, що має у своєму розпорядженні відеозапис, на якому зняті вертольоти з російськими бортовими пізнавальними знаками.

25 листопада сім російських вертольотів з військової бази в Ставропольському краї зробили декілька ракетних залпів по аеропорту в Грозному і прилеглих житлових будинках, пошкодивши посадкову смугу і розташовані на ній цивільні літаки. Шість чоловік загинули і близько 25 одержали поранення. У зв’язку з цим міністерство закордонних справ (МЗС) Чечні направило заяву адміністрації Ставропольського краю, у якому, зокрема, зазначалося, що керівництво регіону «несе відповідальність за подібні акції, і у випадку застосування адекватних мір з чеченської сторони» усі претензії Ставрополя «повинні бути віднесені до Москви».

26 листопада сили Тимчасової ради Чечні (чеченської антидудаєвської опозиції) за підтримки російських вертольотів і бронетехніки з чотирьох сторін атакували Грозний. В операції з боку опозиції брали участь більш 1200 чоловік, 50 танків, 80 бронетранспортерів (БТР) і шість літаків СУ-27. Як заявили в московському (маріонетковому) центрі Тимчасової ради Чечні, «деморалізовані сили прихильників Дудаєва практично не роблять опору, і до ранку, імовірно, усе буде закінчено».

Однак операція провалилася. Наступаючі втратили близько 500 чоловік убитими, більш 20 танків, ще 20 танків було захоплено дудаєвцями. В полон потрапило близько 200 військовослужбовців. 28 листопада «на знак перемоги над силами опозиції» колона полонених була проведена вулицями Грозного. Тоді ж чеченське керівництво пред’явило список чотирнадцяти взятих у полон солдатів і офіцерів, що є російськими військовослужбовцями. Полонені прямо перед телекамерами зізнавалися в тому, що служать в основному у військових частинах 43162 і 01451, що базуються в Підмосков’ї. Міністерство оборони РФ відповіло, що зазначені особи не служать у російських збройних силах. На запит щодо полонених капітана Андрія Крюкова і старшого лейтенанта Євгенія Жукова міністерство оборони повідомило, що офіцери дійсно служили у військовій частині 01451 (курси «Постріл»), однак з 20 жовтня 1994 року не з’являлися в частині, в зв’язку з чим готується наказ про їхнє звільнення зі збройних сил. Іншими словами, МО оголосило полонених солдатів дезертирами. Наступного дня батько Євгенія Жукова спростував дані міністерства. В інтерв’ю російському інформаційному агентству (РІА) «Новини» він заявив, що син виїхав з частини 9 листопада, а 27-го батьки побачили його в телепрограмі «Підсумки» серед полонених російських військовослужбовців у Грозному. На питання про те, як син опинився в Чечні, командир частини Жукова відповідати відмовився.