Олександр Фельштинський - ФСБ підриває Росію

Війна приводить країну до ізоляції від співтовариства цивілізованих держав, тому що вона не підтримується рештою світу і незрозуміла йому.

Колись улюблений і популярний президент втрачає підтримку і населення, і світового співтовариства. Спійманому в капкан, йому залишається єдиний вихід — піти у відставку до закінчення терміну, віддавши владу в руки ФСБ в обмін на гарантії недоторканності себе і своєї родини. Ми знаємо, кому це було вигідно: тим, хто одержав від Єльцина владу. Ми знаємо, як це було досягнуто: через війну в Чечні. Залишилося тільки зрозуміти, хто ж все це організував.

Самою слабкою ланкою багатонаціональної російської мозаїки виявилася Чечня. Вважаючи Джохара Дудаєва своїм, КДБ не заперечувало проти його приходу до влади. Генерал Дудаєв, член КПРС із 1968 року, був переведений з Естонії в рідний йому Грозний начебто спеціально для того, щоб стати в опозицію місцевим комуністам, бути обраним президентом Чеченської республіки і проголосити в листопаді 1991 року незалежність Чечні (Ічкерії), як би демонструючи російській політичній еліті, до якого розколу веде Росію ліберальний режим Єльцина.

До 1994 року політичне керівництво Росії вже розуміло, що не готово дати Чечні незалежність. Надання суверенітету Чечні дійсно могло призвести до подальшого розпаду Росії. Але чи можна було починати на Північному Кавказі громадянську війну? «Партія війни», що спиралася на силові міністерства, вважала, що можна. Однак до війни потрібно було підготувати суспільну думку. На суспільну думку легко було б вплинути, якби чеченці стали боротися за свою незалежність за допомогою терактів. Залишилася справа за малим: організувати в Москві вибухи з «чеченським слідом».

Знаючи, що з дня на день російські війська і сили антидудаєвської опозиції почнуть запланований штурм Грозного, у Москві для розпалення античеченських настроїв ФСК 18 листопада 1994 року вчинило першу спробу провести терористичний акт, оголосити відповідальними за нього чеченських сепаратистів і, спираючись на озлоблення жителів Росії, придушити в Чечні рух за незалежність.

Звернемо увагу на те, що і 18 листопада, і в майбутньому «чеченські терористи» украй несвоєчасно влаштовують вибухи, до того ж заявляють про свою до них непричетність (що робить сам теракт безглуздим). У листопаді 1994 року суспільна думка Росії й усього світу в цілому були на боці чеченського народу. Навіщо ж чеченцям потрібно було робити теракт у Москві? Куди природніше займатися диверсіями в розташуванні російських військ на чеченській території.

Отже, 18 листопада 1994 року в Москві на залізничному мосту через ріку Яуза відбувся вибух. За описом експертів, спрацювали два потужних заряди, приблизно по півтора кілограма тротилу кожний. Були покручені двадцять метрів залізничного полотна. Міст ледве не рухнув. Однак теракт відбувся передчасно, ще до проходження через міст поїзда. На місці вибуху знайшли розірваний на шматки труп самого підривника, капітана Андрія Щеленкова, співробітника нафтової компанії «Ланако». Щеленков підірвався на власній бомбі, коли приладжував її на мосту.

Тільки завдяки цій помилці виконавця теракту стало відомо про безпосередніх організаторів вибуху. Справа в тому, що керівником фірми «Ланако», що дав назві фірми перші дві букви свого прізвища, був 35-літній уродженець Грозного Максим Юрійович Лазовский, що був особливо цінним агентом Управління ФСБ (УФСБ) по Москві і Московській області і що має в злочинному середовищі клички Макс і Кульгавий. Забігаючи наперед, відзначимо, що абсолютно всі працівники фірми «Ланако» були штатними чи позаштатними співробітниками контррозвідувальних органів Росії.

В день вибуху на Яузі, 18 листопада 1994 року, анонімний телефонний дзвінок повідомив у міліцію, що в офісі фірми «Ланако» стоїть вантажівка з вибухівкою. Вантажівка — ЗИЛ-131 із трьома мінами МОН-50, п’ятдесятьма зарядами до гранатометів, чотирнадцятьма гранатами РГД-5, десятьма гранатами Ф-1 і чотирма упаковками вибухівки типу «пластит», загальною вагою 6 кг — дійсно був виявлений поруч з офісом «Ланако», але, як заявило УФСБ, воно не змогло визначити, кому саме належить вантажівка, хоча в Щеленкова було знайдене посвідчення «Ланако», а при вибухі на Яузі була використана аналогічна вибухівка. І оскільки теракт не вдався, про причетність до нього чеченських сепаратистів повідомлено не було.

Війною в Чечні було дуже легко кінчати Єльцина політично. І ті, хто затівав війну й організовував теракти в Росії, добре це розуміли. Але існував ще примітивний економічний аспект взаємин російського керівництва з президентом Чеченської республіки: у Дудаєва постійно вимагали гроші. Почалося це в 1992 році, коли з чеченців були отримані хабарі за залишене в 1992 році в Чечні радянське озброєння. Хабарі за це озброєння вимагали начальник СБП Коржаков, начальник ФСО Барсуков і перший віце-прем’єр уряду РФ Олег Сосковець. Зрозуміло, що не залишалося осторонь і Міністерство оборони.