Олександр Фельштинський: ФСБ підриває Росію

При цьому старий КДБ розбився на чотири нові структури. 1-е (Головне) Управління — зовнішня розвідка — виділилося в Центральну службу розвідки, пізніше перейменовану в Службу зовнішньої розвідки (СВР). 8-е і 16-е Управління (урядовий зв’язок, шифрування і радіорозвідка) перетворилися в Комітет урядового зв’язку (майбутнє Федеральне агентство урядового зв’язку й інформації — ФАПСИ). Прикордонники стали Федеральною прикордонною службою (ФПС). Колишнє 9-е Управління стало Управлінням охорони при апараті президента РСФСР, а колишнє 15-і Управління — Службою безпеки й охорони урядових об’єктів РСФСР. Пізніше ці структури утворили, відповідно, Службу безпеки президента (СБП) і Федеральну службу охорони (ФСО). Крім того, з 15-го Управління виділилася ще одна надсекретна спецслужба: Головне Управління спецпрограм президента (ГУСП).

24 січня 1992 року Єльцин підписав указ про утворення на базі АФБ і МСБ нового міністерства безпеки (МБ) РФ. Паралельно з’явилося міністерство безпеки і внутрішніх справ, однак воно проіснувало недовго і незабаром було розпущено. МБ у грудні 1993 року було, у свою чергу, перейменовано у Федеральну службу контррозвідки (ФСК), а 3 квітня 1995 року Єльцин підписав указ «Про утворення Федеральної служби безпеки в Російській Федерації». ФСК перетворилася у ФСБ.

Ця низка численних перетворень і перейменувань, ініційованих самою спецслужбою, мала своєю метою вивести з-під удару держбезпеку як структуру, зберегти не тільки організацію, нехай децентралізовану, але й кадри, архіви, агентуру. Величезну роль у порятунку КДБ від розгрому зіграли Євгеній Савостьянов (у Москві) і Сергій Степашин (у Ленінграді). І той і інший користувалися репутацією демократів і були поставлені для того, щоб реформувати і контролювати КДБ. Насправді і перший і другий були спочатку впроваджені держбезпекою в демократичний рух, а потім вже висунуті на керівні посади в новій спецслужбі, щоб не допустити розгрому КДБ демократами. І хоча численні штатні і позаштатні офіцери КГБ-МБ-ФСК-ФСБ з роками пішли в бізнес чи політику, структура в цілому була збережена саме завдяки Савостьянову і Степашину. Більш того, якщо раніш КДБ знаходився під політичним контролем партії, що був для органів своєрідним гальмом, оскільки будь-яка серйозна операція проводилася лише з санкції Політбюро, те після 1991 року МБ-ФСК-ФСБ стали діяти на російському ґрунті абсолютно самостійно і безконтрольно. Контроль за діями співробітників ФСБ здійснювався самим ФСБ. Всепроникаюча агресивна структура виявилася за межами не тільки ідеологічного, але і правового поля.

Після періоду очевидної розгубленості, викликаного подіями серпня 1991 року і невірного припущення, що разом з компартією остракізму будуть піддані співробітники колишнього КДБ, спецслужба усвідомила вигідність для себе нової, вільної від партійного контролю епохи. Використовуючи чисельні власні кадри (офіційний і таємний склад), колишній КДБ зміг впровадити своїх людей практично в усі сфери життєдіяльності величезної держави.

У верхніх ешелонах, іноді непомітно для обивателя, чомусь виявилися колишні видні кагебешники країни: спочатку — секретні агенти, пізніше — колишні і діючі офіцери. Так, з перших днів серпневих подій 1991 року за спиною Єльцина в Москві стояв кагебешник Олександр Васильович Коржаков, що був охоронцем голови КДБ і генсека Ю. В. Андропова. Службу безпеки групи МИКОМ очолював полковник ГРУ у відставці Богомазов, а віце-президентом Фінансово-промислової групи був Н.Миколаєв, кагебіст із двадцятилітнім стажем, що колись працював під Коржаковим.

До В. Гусинского примазався Пилип Денисович Бобків, перший заступник голови КДБ СРСР, генерал армії, що в радянські часи довго очолював так звану 5-у лінію КДБ (політичний розшук), головними успіхами роботи якого можна вважати вигнання з країни А. И. Солженіцина, В. К. Буковського, арешти і утримання протягом багатьох літ у таборах тих, хто думав і говорив те, що вважав правильним, а не що веліла партія. За спиною Анатолія Собчака в Ленінграді (Санкт-Петербурзі) був підполковник КДБ В.В.Путін. За словами самого Собчака, це означало, що «КДБ контролює Санкт-Петербург».

Як саме це відбувалося, описав керівник Італійського інституту міжнародної політики й економіки Марко Джакони, що викладає в Цюріху:

«Спроби КДБ установити контроль над економічною діяльністю окремих підприємств проходять увесь час за однією і тою ж схемою. На першому етапі рекетири здійснюють побори, або намагаються привласнити собі права, що їм не належать. Слідом за цим на підприємство приходять представники спецслужби і пропонують фірмі допомогти виплутатись із труднощів. З цього моменту фірма назавжди позбавляється самостійності. На першому етапі підприємства, що опинилися в сітях КДБ, зазнають труднощів з одержанням кредитів чи навіть переживають фінансові потрясіння, однак згодом одержують ліцензії на торгівлю в таких специфічних галузях, як алюміній, цинк, продукти харчування, целюлоза, деревина. Після цього фірма одержує могутній імпульс до розвитку. На цьому етапі в неї впроваджуються колишні співробітники КДБ. Крім того, з цієї фірми одержують нову порцію грошей».