Олександр Фельштинський - ФСБ підриває Росію

Трохи пізніше була опублікована яскрава розповідь про події 26 листопада майора Валерія Іванова, відпущеного з полону 8 грудня в числі семи російських військовослужбовців:

«Наказом по частині всі, що завербувалися, були відправлені у відпустку за родинними обставинами. Брали офіцерів, в основному невлаштованих у побутовому відношенні. Половина були безквартирні, начебто і відмовитися можна, а почнуть квартири розподіляти — і ти виявишся на бобах. 10 листопада ми прибули в Моздок, у Північну Осетію. За два тижні підготували 14 танків з чеченськими екіпажами і 26 машин для російських військовослужбовців. 25 листопада ми пішли на Грозний. […] Я особисто був у групі з трьох танків, що взяли опівдні 26-го під контроль телецентр Грозного. Опору з боку військ МВС, що охороняли телецентр, не було. Однак через 3 години під час відсутності зв’язку з командуванням ми підпали під атаку знаменитого абхазького батальйону. Танки і піхота оточили нас, вогонь у відповідь ми вважали безглуздим, тому що сили [антидудаєвської] опозиції нас кинули, відразу втікши. Два з трьох наших танків згоріли. Екіпажі встигли залишити машини і здатися охороні телецентру, що нас передала особистій охороні президента Дудаєва. Нас утримували добре, в останні дні навіть майже не охороняли, так нам і бігти було нікуди».

Створювалося враження, що 26 листопада бронетанкову колону в Грозний вводили спеціально для того, щоб її знищили. Роззброїти Дудаєва і його армію колона не могла. Захопити місто й утримувати його — теж. Армія Дудаєва була укомплектована і добре озброєна. Колона могла стати і стала живою мішенню.

Міністр оборони Грачов натякав на свою непричетність до цієї авантюри. З військової точки зору задача захоплення Грозного, заявив Грачов на прес-конференції 28 листопада 1996 року, була цілком здійсненна силами «одного повітряно-десантного полку протягом двох годин. Однак всі військові конфлікти остаточно вирішуються все-таки політичними методами за столом переговорів. Без прикриття піхоти вводити в місто танки дійсно було безглуздо». Навіщо ж їх тоді вводили?

Пізніше генерал Геннадій Трошев розповість нам про сумніви Грачова з приводу чеченської кампанії: «Він намагався щось зробити. Намагався видавити зі Степашина і його спецслужби ясну оцінку ситуації, намагався перенести початок введення військ на весну, навіть намагався особисто домовитися з Дудаєвим. Тепер ми знаємо, що така зустріч була. Не домовилися».

Генерал Трошев, ведучи вже другу війну в Чечні, дивується, чому ж Грачов не зміг домовитися з Дудаєвим. Так тому що Дудаєв наполягав на особистій зустрічі з Єльциним, а Коржаков не погоджувався проводити її безкоштовно.

Блискучу воєнну операцію по спаленню колони російської бронетехніки в Грозному дійсно організував не Грачов, а директор ФСК Степашин і начальник московського УФСБ Савост’янов, що курирував питання усунення режиму Дудаєва і введення військ в Чечню. Однак ті, хто описував банальні помилки російських військових, що вводили в місто бронетанкову колону, приречену на знищення, не розуміли тонких політичних розрахунків провокаторів. Прихильникам війни потрібно було, щоб колону ефектно знищили чеченці. Тільки так можна було спровокувати Єльцина на початок повномасштабних воєнних дій.

Відразу ж після розгрому бронеколони в Грозному президент Єльцин виступив зі звертанням до учасників конфлікту в Чеченській республіці, а Кремль почав готувати суспільну думку до неминучої війни. В інтерв’ю кореспонденту РІА «Новини» консультант аналітичного центру при президенті Росії Аркадій Попов заявив, що самим найближчим часом Росія може виступити в Чечні в ролі «примусового миротворця» і що, зважаючи на все, російський президент має намір діяти рішуче. У випадку оголошення президентом надзвичайного стану на території Чечні російська влада може використовувати «форму обмеженого втручання, що буде виражатися в роззброюванні обох конфліктуючих сторін шляхом введення в Грозний обмеженого контингенту російських військ», — як уже було в Афганістані.

Таким чином, спровокувавши зіткнення в Чечні через політичну і військову підтримку чеченської опозиції, ФСК мала намір почати проти Дудаєва війну, прикрившись миротворчою діяльністю.

Чеченська сторона розцінила звернення Єльцина як «ультиматум» і «оголошення війни». У заяві чеченського уряду стверджувалося, що це звернення, а тим більше спроби перетворення його в життя, «суперечать нормам міжнародного права» і дають уряду Чечні «право прийняття адекватних відповідних мір для захисту незалежності і територіальної цілісності своєї держави». Погроза введення Росією надзвичайного стану на території Чечні, на думку уряду Чеченської республіки, була «неприкритим бажанням продовжувати воєнні дії і втручатися у внутрішні справи іншої держави».