Роберт Музиль: Людина без властивостей. Том III

Annotation

У літературі ім’я австрійця Роберта Музіля (1880-1942) стоїть в одному ряду з іменами француза Марселя Пруста, ірландця Джеймса Джойса, американця Вільяма Фолкнера й інших таких вершин світової класики й новаторів прози. Роман «Людина без властивостей», який автор писав усе своє життя і який тепер перекладено понад тридцятьма мовами світу, дає широку панораму життя Австрії й усієї Європи напередодні Першої світової війни, малює картину – нерідко ґротесково-сатиричну – суспільних розчарувань і моральних пошуків у тогочасних реаліях.

Роберт Музіль

Книга друга

Частина третя

1. Забута сестра

2. Довіра

3. Ранок у жалобному будинку

4. «Мав я колись товариша…»

5. Вони чинять несправедливо

6. Старий добродій нарешті знаходить спокій

7. Від Клариси надходить лист

8. Сім’я вдвох

9. Аґата, коли вона не може розмовляти з Ульріхом

10. Відвідини шведського земляного укріплення

11. Святі бесіди. Початок

12. Святі бесіди. Мінливе продовження

13. Ульріх повертається, і Генерал доповідає йому

14. Новеньке у Вальтера з Кларисою.

15. Заповіт

16. Зустріч із Діотиминим чоловіком-дипломатом

17. Діотима взялася за інше чтиво

18. Моралістові важко дається написати листа

19. Гайда до Моосбруґера!

20. Граф Ляйнсдорф бере під сумніви

21. Кинь усе, що маєш, у вогонь — аж до черевиків

22. Від критики Конятовського на теорему

23. Бонадея, або Повернення

24. Аґата вже справді тут

25. Сіамські близнюки

26. Весна в городі

27. Невдовзі Генерал Штум

28. Надміру веселощів

29. Професор Гаґауер береться за перо

30. Опісля Ульріх з Аґатою шукають причину

31. Аґата хоче накласти на себе руки і знайомиться

32. Тим часом ґенерал привозить Ульріха

33. Божевільні вітають Кларису

34. Назріває велика подія. Граф Ляйнсдорф і річка Інн

35. Назріває велика подія.

36. Назріває велика подія.

37. Порівняння

38. Назріває велика подія. Але ніхто цього не помічає

З опублікованого посмертно

39. Після знайомства

40. Доброчинець

41. Брат і сестра другого ранку

42. Небесною драбиною до чужої оселі

43. Доброчинець і ледащо.

44. Серйозна розмова

45. Починається низка дивовижних подій

46. Місячне сяйво вдень

47. У світі людей

48. Погляди на значуще й початок розмови про це

49. Розмови про кохання

50. Труднощі там, де їх не шукають

51. Кохати не просто

52. Подих літнього дня

notes

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

Роберт Музіль

ЛЮДИНА БЕЗ ВЛАСТИВОСТЕЙ III.

Книга друга

Частина третя

До Тисячолітнього царства (Злочинці)

1. Забута сестра

Коли надвечір того самого дня Ульріх приїхав до…* і вийшов з вокзалу, його очам відкрився широкий, схожий на мілку улоговину майдан, який в обидва боки розтікався вулицями, й картина ця ледве не боляче вразила його пам’ять; так буває в місцях, що їх ти вже не раз бачив і завжди забував.

«Запевняю вас, доходи скоротилися на двадцять відсотків, а життя на двадцять відсотків подорожчало; виходить — сорок відсотків!» — «А я вас запевняю, що шестиденні перегони — це подія, яка єднає народи!» Голоси ці лунали тепер у його вухах; то були голоси купе. Потім він досить виразно почув, як хтось сказав: «І все ж таки опера для мене — понад усе!» — «У вас це, либонь, — наче спорт?» — «Ні, захоплення». Він схилив набік голову, так ніби хотів витрусити з вуха воду. У потягу було повно людей, а їхати довелося довго; краплі спільної розмови, що просочилися в нього за всю дорогу, витікали назад. Серед радісного пожвавлення й поспіху, з яким прибулий натовп гунув з вокзальних дверей, наче з гирла труби, у майданний спокій, Ульріх перечекав, поки цей потік розпався на окремі краплини, і тепер стояв у вакуумній тиші, що настає вслід за гамором. І одночасно з неспокоєм у вухах, викликаним такою обстановкою, завважив незвичний спокій перед очима. Усе видиме мало в цьому спокої чіткіші обриси, ніж будь-де, й коли він сягнув поглядом через майдан, то в другому його кінці цілком звичайні віконні рами на тлі блідого блиску шибок чорніли у вечірньому світлі так, немовби то були хрести Голгофи. І все, що на вулицях рухалося, відділялося від того, що на них позастигало, не так, як це буває в дуже великих містах. Те, що ворушилося, й те, що стояло на місці, тут вочевидь мало досить простору, щоб розширювати свою значущість. Ульріх звертав на це увагу, як то буває після розлуки, з певною цікавістю розглядаючи велике провінційне місто, де минуло кілька коротких, але малоприємних періодів його життя.