Роберт Музиль - Людина без властивостей. Том III

Їхня розмова потекла двома руслами. Якщо судити з того, що про неї вже сказано, то тепер мала б настати черга предмета кохання й дій, які воно на нього спрямовує, щоб, спираючись на них, визначити, до чого приводить надзвичайно нерівний його феномен; і щоб нарешті довідатися, що ж воно «за суттю своєю» таке — кохання. Тим-то й мова про роль дій у визначенні почуття заходила навіть у зв’язку з його зародженням, а вже до його подальшої долі вона мала повернутися й поготів. Однак Агата поставила ще одне запитання; річ у тім, припустила вона, — а сестра мала підстави якщо й не підозрювати, то принаймні боятися такої підозри, — що вибране братом пояснення стосується лише неглибокого почуття або досвіду, який про глибокі почуття не хоче нічого знати.

Ульріх відповів:

— Аж ніяк! Адже саме надзвичайно глибоке почуття часто й не має в собі аж такої певности. Вкрай перелякана людина, замість захищатися чи втікати, виявляється паралізованою або вчиняє крик. До безмежного щастя нерідко домішується якийсь своєрідний біль. Навіть надто велике завзяття, кажуть, «лише шкодить». І взагалі, можна стверджувати, що почуття у хвилини особливо гострих почувань, як у хвилини затемнення, бліднуть і вмирають. Можливо, весь відомий нам світ почуттів пристосований лише для середнього рівня життя, а на вищих його рівнях припиняє своє існування, так само як і починається він не на найнижчих рівнях.

Непрямим чином це стосується й того, з чим стикаєшся, коли спостерігаєш за власними почуттями, надто коли розглядаєш їх «крізь лупу». Вони втрачають тоді свою виразність, і розрізняти їх важко. Але виразністю сили, яку почуття в такому разі втрачають, вони мали б хоч певною мірою відшкодовувати виразністю уваги до них; та навіть цього вони й не роблять… Так відповідав Ульріх, і це порівнювання згасання почуттів у процесі самоспоглядання й на вищих рівнях їхнього вияву не було випадкове. Бо те й те — це стани, коли дії припиняються або наштовхуються на перешкоду, а позаяк зв’язок між «відчувати» й «діяти» такий тісний, що багато хто вважає його єдністю, то обидва приклади доповнюють один одного не просто так.

Та чого Ульріх уникав, то це — згадувати саме про те, що обоє вони знали з власного досвіду: що з найвищим рівнем любовного почуття справді може бути пов’язаний стан розумового згасання й фізичної безпорадности. Тому Ульріх досить свавільно відвернув розмову від значення, яке для почуттів мають дії, — відвернув, немовби з наміром знов торкнутися поділу кохання на групи залежно від його предмета. На перший погляд, ця трохи химерна можливість і справді краще відповідала потребі дати лад чомусь багатозначному. Адже якщо, почнімо з прикладу, любов до Бога позначати тим самим словом, що й любов до риболовлі, — це святотатство, то річ тут, безперечно, у відмінності того, на що любов спрямована; і так само можна робити висновки про значення предмета, беручи й інші приклади. Виходить, величезних відмінностей любовному ставленню до чого-небудь надає не так сама любов, як щось інше. Так, є предмети, які любов оздоровлюють і збагачують; а є й інші, котрі її збіднюють і роблять хворобливою, неначе це залежить лише від них. Є предмети, які, щоб любов виявила всю свою своєрідність і силу, мають на неї відповісти; а є предмети, у випадку з якими така вимога була б уже заздалегідь позбавлена сенсу. Саме цим, поза всяким сумнівом, відрізняється ставлення до живих істот від ставлення до істот неживих; але навіть предмет, позбавлений душі, — справжній партнер любови, і його властивості впливають на її властивості.

Що нерівноцінніший цей партнер, то викривленішою, щоб не сказати спотворенішою пристрастю, стає сама любов.

— Порівняй здорове кохання двох молодих людей одне до одного, — закликав сестру Ульріх, — і кумедно гіпертрофовану любов самотньої людини до собаки, кішки чи пташеняти. Поглянь, як пристрасть між чоловіком і жінкою згасає або починає надокучати, мов жебрак, якому не подають милостиню, коли на цю пристрасть не відповідають взаємністю або відповідають не повною мірою. Не забувай також, що коли союз нерівний, як це буває між батьками-матерями й дітьми або між господарем і слугою, між чоловіком і предметом його шанолюбства чи його розбещености, взаємність у любові — це щось украй ненадійне й просто-таки згубне. Повсюди, де недостатньо регулюється природний обмін між станом і партнером любови, вона відмирає, як нездорова тканина в тілі!