— Гаразд, а сама ґеніальність?
— Якщо з опудала витрусиш середину — по суті, солому, — то, мабуть, солома соломою й зостанеться, — відповів Ульріх, але похопився й недовірливо додав: — Я й сам до пуття не знаю, що можна назвати ґеніальним, як не знаю й того, хто це мав би вирішувати!
— Сенат мудреців! — мовила, всміхнувшись, Аґата. Вона знала про нерідко досить ідеократичні погляди брата, якими він не раз допікав її в розмовах, і трохи облудно нагадала йому своїми словами про знамениту, але за дві тисячі років так і не виконану вимогу філософії, щоб правити світом людство довірило академії найбільших мудреців.
У. кивнув головою:
— Про це знали ще за часів Платона. І якби можна було це здійснити, то після Платона на чолі провідного духу виявився б, очевидно, який-небудь платонік, і так тривало б доти, доки одного прекрасного дня справжніми філософами назвали б — Бог його знає чому — послідовників Плотіна. І так само стоїть тепер справа і з тим, що називають ґеніальним. А що зробили б плотініки з платоніками — а перед тим платоніки з плотініками, — як не те, що робить усяка істина з помилкою? Істина помилку невблаганно знищує! Бог діяв обережно, коли ухвалював рішення, що зі слона знов може вийти лише слон, а з кота — лише кіт. Зате з філософа виходить спершу вчений папуга, а потім — антифілософ!
— Тоді нехай Бог сам і вирішує, що ґеніальне, а що — ні! — нетерпляче вигукнула Аґ., з одного боку, трохи пишаючись цією думкою, а з другого, з жахом усвідомлюючи її |дитячу| нерозважливу гарячковість.
— Боюся, це Богові набридне! — відказав У. — Принаймні християнському. Він ласий до сердець, і йому байдуже, скільки в них розуму — більше чи менше. А втім, у тому, що церква так зневажливо ставиться до буржуазної ґеніальности, щось таки є!
Аґата трохи помовчала, тоді сказала просто:
— Досі ти говорив не так!
— Я міг би відповісти тобі, що поганське вірування, нібито всі ідеї, які цікавлять людину, колись вийшли з божественного розуму, було, мабуть, прекрасне. Але й що важко думати про божественні еманації відтоді, як серед важливих для нас ідей з’явилися ті, що називаються нітроцелюлоза чи пневматика, — одразу заперечив У., але потім, схоже, завагався й вирішив цей жартівливий тон облишити; раптом він зізнався сестрі в тому, що вона хотіла знати. Він сказав: — Я завжди, мало не за своєю натурою, вірив, що дух, коли вже ти відчуваєш у собі його силу, зобов’язує тебе також дбати про його утвердження у світі. Я вірив, що жити варто лише вагомо, й ніколи не бажав собі робити що-небудь байдуже. І те, що з цього випливає для цивілізації загалом, звучить, може, й спотворено-пишномовно, але незаперечно одне: терпіти можна лише ґеніальне, а на людей пересічних треба натискати, щоб вони його або творили, або визнавали! Щось із цього, разом із силою-силенною іншого, становить навіть загальне переконання. Тим-то мені неабияк соромно, одначе я мушу відповісти тобі: я ніколи не знав, що справді ґеніальне, і не знаю цього й досі, хоч кілька хвилин тому щиросердо натякнув був, що схильний приписувати цю властивість не стільки якій-небудь особливій людині, скільки певному людському різновиду.
Нічого погано на думці він, схоже, не мав, і Аґата, коли брат змовк, щиро вирішила підтримати розмову.
— А хіба в тебе самого просто й легко не злітає з язика згадка про якого-небудь «ґеніального» акробата? — спитала вона. — Адже сьогодні цим поняттям, схоже, зазвичай позначають щось важке, неординарне й вельми вдале.
— Це почалося зі співаків; і коли того, хто співає вище, ніш решта його колег, називають ґеніальним, то чом би не зватися |?| ґеніальним і тому, хто вище стрибає! Але ж так можна дійти, зрештою, і до ґеніальности лягавого пса. І чоловіки, котрі не з полохливих, вважають таку ґеніальність навіть соліднішою, ніж ґеніальність чоловіка, який уміє витягувати собі з горла свої голосові зв’язки. Ситуацію тут вочевидь затуманює подвійне вживання цього слова; крім ґеніальности удачі, ґеніальности, яка поширюється на все так, що й найбезглуздіший анекдот може виявитися «на свій лад» ґеніальним, є ще висота, гідність і значення того, що вдається зробити, — тобто такий собі ступінь ґеніальности.
Веселий вираз витіснив поважність з очей У., тож Аґ. зажадала від нього подальшого пояснення, яке він, здавалося, від неї приховував.
— Мені оце спало на думку, що питання про ґеніальність я колись обговорював з нашим приятелем Штумом, — сказав Ульріх. — І він наполягав на тому, що доцільно розрізняти поняття ґеніальности військової й ґеніальности цивільної. Щоб ти його зрозуміла, я маю, очевидно, пояснити тобі дещо з кайзерівсько-королівської військової галузі. Геніальні війська — яке дивовижне вже саме словосполучення! — провадив він, — це підрозділи, що зводять оборонні споруди й таке інше, і до їхнього складу входять солдати, унтер-офіцери, а також офіцери, які не мають особливого майбутнього, хіба що пройдуть «вищі Геніальні курси» й після них потраплять до «Геніального штабу». «Вище від Генія, — каже Шт. фон-ф. Б. — у війську стоїть, отже, лише Геніальний штабіст. А вже на самому вершечку — певна річ, Генеральний штаб, бо він — узагалі найрозумніше з усього, що створив Господь Бог». Так Генерал, хоч він і досі любить називати себе антимілітаристом, намагався переконати мене в тому, що, зрештою, по-справжньому, диференційовано Генія тепер використовують ще тільки у війську, а ось у всій цивільній балаканині про це, мовляв, такого порядку, на жаль, якраз і бракує. І коли він усе отак перекручує, що правду видно, мов на долоні, то не скористатися провідною ниткою його міркувань нам просто гріх!.
Читать дальше