Unknown - Book.indd

– Я хотів як краще, та не вдалося. І як же ж вона розпізнала, що це не-

жива миша? А міг би тепер ніжитися в любові й наминати варенички

з вишнями. Ну нічого, ще щось придумаю».

Останні роки йому геть нелегко жилося. Кар’єра, щоправда, пішла

вгору, але це наклало більше обов’язків, відповідальності, забирало

більше часу, а в той час вже і діти встигли вищу освіту здобути й по-

роз’їжджатися, і вони з Нінкою залишилися вдома самі, та замість

затишку на схилі літ, спокою й щастя, сім’я почала тріщати по швах:

діти не хотіли з ним спілкуватися, викрикуючи, що він зіпсував їм

дитинство й юність своїм командним вихованням і наказами що і

кого любити, а що і кого – ні, дружина з року в рік все більше сипала

прокльонами в його бік, бо то їй не подобалося, що міліція служить

антинародному президенту-дебілу, то міліція вбиває людей і бере

хабарі, а за все це в її очах відповідав він – начальник всього лише

одного з районних управлінь міліції у місті Києві. Божевілля вдома,

здається, перекинулося, як пожежа, й на роботу – його ім’я все час-

тіше звучало в скандалах, правозахисники й опозиція називали його

втіленням гниття правоохоронної системи країни, він загруз у комп-

роматі, пов’язаному з хабарами і молодими проститутками в його са-

унах, тому все вище начальство – і міліційне, і політичне – саме йому

доручало найбрудніші справи: то прибрати журналіста, то «наїхати»

на бізнес котрогось із опозиціонерів, а то й зовсім розігнати мітинг

кийками.

Все це Віталію Андрійовичу настільки набридло, що він усі свої

посадові функції доручив людям, яким довіряв найбільше – своєму

першому заступнику, котрого колись, коли той ще ходив в лейте-

нантських погонах, врятував від тюрми, і водієві, який був настільки

40

дурним, що вмів тільки виконувати накази. Робота полковника з того

часу звелася лише до відповідей на телефонні дзвінки начальства, а

все інше, починаючи від проведення нарад і закінчуючи звітами в Го-

ловне управління, взяли на себе його вірні працівники.

Весь робочий час Віталій Андрійович Кримов проводив або втупив-

шись в телевізор (а його цікавило все – кулінарія, мультики, новини, фут-

бол, розіграші лотерей), або заглибившись в читання якихось детектив-

чиків з добрим міліціонером серед героїв, котрий ловив зловмисників,

стріляв без промаху і в котрого наліво й направо закохувалися красуні

різного віку. Втім, пан Віталій теж непогано стріляв – вправлявся в цій

справі або в міліцейському тирі, або – значно частіше – вибираючись на

полювання в навколокиївські хащі, де розташовувалися, дбайливо схова-

ні від людського ока, спеціальні мисливські бази для чиновників високого

ранґу. Там же, посеред лісу ховалися непримітні будиночки відпочинку з

саунами, більярдними, дівчатами й манґалами.

Але все це набридло полковнику. Він знову хотів, щоб його любила

дружина і слухалися діти, віталися сусіди і розпитували за кого краще го-

лосувати. Через два роки він вже мав вийти на заслужену пенсію і чекав

цього часу з нетерпінням. Саме тому й вигадував різні речі, за допомогою

яких його рідна Ніночка мала згадати, що він у неї хороший і єдиний.

Сьогодні ж була неділя, Ніна пішла до церкви, в’їдливо йому повідо-

мивши, що йде відмолювати саме його гріхи. Віталій Андрійович на це

нічого не відповів, а коли дружина пішла, попорпався в смітнику на кухні

і знайшов свою мишу, одразу ж заходившись ї ремонтувати. За цією спра-

вою й застала його Ніна Миколаївна, повернувшись додому. Здавалося,

вона чимось була заклопотана, бо на мишу не звернула жодної уваги, а

тільки присіла біля чоловіка, злякано взяла його за руку і – подивившись

глибоко в очі – промовила:

– Я маю з тобою поговорити, сталася біда.

– Кажи, Ніночко. . – розтанув від щастя полковник, адже дружина

вперше за кілька років взяла його за руку.

– Здається, в мене починається клімакс.

– Що-о-о?! – очі у Віталія Андрійовича заокруглилися і поповзли вгору,

він не вірив власним вухам. Ну добре ще, якщо б у неї зламався каблук,

вона захотіла нову шубу чи золотий ланцюжок – але ж до чого тут клімакс,

вони й так бозна від коли не сплять разом!

41

– Так, Віталіку, я думаю, що в мене почався клімакс. Я це зрозуміла,

коли йшла додому. Це жах! Закінчується мій час як жінки, розумієш? Я

хочу отримати задоволення ще бодай один раз. Візьми мене, Віталіку, пря-