Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

повірили і трьох невинних заарештували. Шерсть со-

— Усередині персня, як годиться, є клеймо ювелі-

бача, котра вовною з пледа виявилась, — маячня су-

ра — дві літери… Знаєте, хто цей перстень зробив?

цільна. А купчиха взагалі тут ні до чого! Усі вони пані

— Хто?! — аж обличчя у Іполита витягнулося.

поважні. Я вас від скандалу вберегла! Та ще й виба-

З досадою Муся знизала плечима:

чилася — за вас.

— Ну хто? Ну?.. Думайте!

— Знущаєтесь, Мар’є Матвєвно?

Іполит ледь по чолу себе не стукнув, вигукнув, мов

— Та що ви, голубчику мій! — лагідно і невинно ка-

навіжений:

же Муся. — Бувають і в мене помилки. Але я вам за-

— Шток?

раз щось більш важливе скажу…

— Геніально! — заплескала в долоні Муся.

— І слухати не буду! — насупився Іполит.

— Так що ж це виходить… — напружився Іполит. —

— Шкода… — каже Муся.

У пана Штока могли бути з цього приводу якісь пре-

Тиша запала.

тензії?..

Тільки чутно, як колесо по воді лопатями б’є, хви-

— Цілком можливо, — підтвердила Муся. — Скажі-

лі жене.

мо, боргові… Перстень бо шалених грошей коштує…

— Ну, кажіть уже, — сердито каже Іполит.

— Не інакше! — зрадів Іполит і замимрив собі під

Муся зраділа, що може ще раз його по сліду пусти-

ніс: — Отже, Шток міг убити пана посла, аби перстень

ти — аби лише подалі від головної лінії слідства.

свій повернути… Або — гроші. Або і те, й інше… Цікаво, А може, і користь від його паралельної дії теж буде.

цікаво. А чи розплатився пан посол за перстень сповна?

— Так от, — каже Муся. — На княжні Анастасії Ві-

Певно, мадам Шток щось мусить знати. Піду поспілкуюсь.

лінській ви перстень побачите. Коли я з нею розмов-

— Ідіть, мій друже, — лагідно кивнула Муся.

ляла, вона розповіла, що цей перстень їй пан убитий

Натхненний таким напучуванням Іполит Вікентійо-

посол подарував…

вич розкланявся і зробив кілька кроків до дверей,

— Та ви що!!! — не повірив Іполит.

що до коридору вели.

140

141

Зупинився в задумі, обернувся.

Розіклала перед Олексієм і інші аркуші:

— Але ж… — мовив розгублено. — Що ж тоді зі

— А це — звідси, з пароплава.

Штоком сталося?..

— Ого! — посміхнувся Олексій, роздивляючись арку-

— Ви ж самі сказали — нещасний випадок, — лу-

ші. — Кримінальна технологія в домашніх умовах. Але

каво примружилась Муся і звела очі догори. — Чудо-

відбитки досить непогані. Та ви просто молодчина!

во на Дніпрі сонце заходить, чи не так? Але стає про-

Муся не втрималася, докорила:

холодно… Піду і я: наречений, певно, чекає…

— У-у… А ви мене клептоманкою обізвали…

Іполит Вікентійович чемно притримав перед нею

— Уклінно прошу вибачити! Але ж ви поводились як…

двері.

— Що? — скинула брови Муся.

Муся розчинилася в напівтемряві довгого кори дору.

— Мовчу, мовчу. І рибонькою більше не називаю,

— «Наречений»! — зневажливо повторив Іполит

як ви помітили.

і знизав плечима. — Жах… Не розумію!

— Так отож! Продовжую. Ці відбитки — лише те, що

встигла. Усі вони підписані. Але… — Муся зашарі-

* * *

лася, боячись виказати свою некомпетентність. —

— Ну що? Продовжимо розкладати наш пасьянс? —

Але я ще не дуже добре знаю, як правильно звіряти.

зустрів Мусю запитанням Олексій Крапка.

О, хвилинку!

Муся увійшла до каюти тиха, мов вода у склянці.

Вона кинулася до тумбочки, дістала звідти книжку

Кивнула покірно.

і почала гортати, бурмочучи собі під ніс:

І виклала на стіл свої «козирні карти», знайдені

— Десь тут було… Так-с… Здається, це там, де док-

в апартаментах убитого інженера в Санкт-Петербур-

тор Шерл… знаходить украдену амфору. Зараз, зараз…

зі: фотокартку, аркуш із нотами.

Муся зашурхотіла сторінками детективу.

Почали з цупкого дагеротипу.

— Там якраз є сцена, де Міхрютку звинувачують,

Олексій із цікавістю розглядав фотокартку.

що він графиню пограбував. А то був її коханець, про-

— «Цариця Дніпра возз’єднає нас навіки»… — про-

йдисвіт Арнольд. І доктор Шерл якраз у цій сцені зві-

читав на звороті зображення оголеної спини. — От-

ряв капіляри… Ой, тобто папіляри… І… і…