Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

Проскочив повз лакеїв, що за поли його намагали-

така твоя доля.

ся хапати: надто підозрілим їм здався цей молодик —

Отака, рибонько, історія…

з чорною, не відмитою від сажі щокою, у розстебнутому

* * *

мундирі, без брильянтину на скуйовдженому волоссі.

Схопили було — та не втримали.

…Коротко і навіть у деяких епізодах не без гумору по-

Пробіг цей навіжений крізь залу, туди, де в оточен-

відав Олексій Мусі цю історію семирічної давності.

ні пані і панянок височив, мов Ейфелева вежа, по-

Звісно, без «рибоньки» таки обійшовся. Та без зай-

важний німецький посол, руку з кишені вийняв —

вих подробиць.

а в ній револьвер.

А так, між іншим, ніби про когось чужого переповідав.

Пан посол за панянками сховався.

Вони на нижній палубі стояли, повітрям дихали.

Крик.

Розповів із тих міркувань, що якщо разом вирішили

Ґвалт.

за справу взятися, мусять знати одне одного краще.

Як Олексію в панянок стріляти?

Надовго замовкла Муся, вдивляючись у синю во-

Скрутили його.

ду з білими баранцями на гребенях.

Повели.

Розчулив її Крапка до сліз.

Бал продовжився. Хоча настрій усе ж таки у бага-

Хотіла було сказати йому щось добре, щось таке, що

тьох було зіпсовано.

мусить чуйна дівчина чоловікові сказати в такі хвилини.

«То він від горя розум втратив…» — шепотіли сер-

А до голови усяка дурня полізла. Про Айзена, про

дешні пані і переказували страшну історію нещасно-

пожежу, про теку з документами і трохи — про ту жін-

го випадку, що стався вчора в мебльованих апарта-

ку, що такою страшною смертю загинула ні за що ні

ментах пана Якименка…

про що. Через любов!

136

Поглянула на Крапку — чи вартий він того. Гмикнула.

Поплескав її по плечі Олексій і пішов собі до каюти.

Замислилась рибонька.

Ну і нехай подумає.

Може, подорослішає.

Та й самому наодинці лишитися хотілося, адже від-

чув, що вперше ніби попустило його, ніби легше стало

на душі. Ні з ким же про це не говорив. А тут — на то-

бі! — розчулився.

Нижня палуба темна, гірше освітлена.

Проте більш затишна, більш придатна для роздумів, котрі вода народжує.

Але й для злочину — саме те місце!

Петро Шнур давно чекав ось так Мусю заскочити —

саму-самісіньку, без жодного свідка.

Вийшов з-за рогу, мотузку на обидві руки накрутив.

Тихо-тихо почав підкрадатися до закляклої над

бильцями перил Мусі.

Згадав, як ця дівка у шкільній сукні з білим комірцем

перед судом свідчила: показувала відбитки з його ме-

штів, котрі в квартирі убієнного ним товстосума знайшла.

Якби не це, гуляв би собі далі, панство ножичком би

лоскотав.

Прийшов твій останній час, паскуднице!

Три кроки лишалося до тонкої шийки.

Та не судилося їх зробити.

Зненацька вискочив до неї якийсь покидьок, на ча-

плю схожий.

Вискочив, кричить:

— Це як же, Мар’є Матвєвно, розуміти?! Дозвольте

поцікавитись, чому ви підозрюваних без мого відома

відпустили?

138

139

Шнур мов миша шмигонув за ріг, плюнув, чорта

— Саме так! Я ж із нею по-своєму, по-жіночому го-

пом’янув і розтанув у темряві.

ворила — вона й зізналася.

— Хто тут головний?! — не вгаває Іполит Вікентійович.

І дуже серйозно повела далі:

— Звісно, ви… — потупила очі Муся. — Але я вас

— Але попереджаю вас, шановний Іполите Вікентійо-

від жахливої помилки врятувала. Так би мовити, взя-

вичу, це інформація конфіденційна і ніяких доказів під

ла відповідальність на себе! Мені то що? А от вами

собою не має, крім нашої приватної з княжною розмо-

татусь був би дуже незадоволений.

ви, від якої вона відректися може. Тож княжну більше

— Це ж чому? — стишив натиск Іполит.

не турбуйте, а мені на слово повірте. Я той перстень

— Ох, Іполите Вікентійовичу, — докірливо захита-

попросила роздивитися. І побачила дещо цікаве.

ла голівкою Муся, — ви мені, нерозумній, на слово

— Що ж саме?