Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

Ще у Фастові, коли приходив юний красень до бать-

ного тероризму.

ка, Миколи Панасовича, чаю посьорбати та про справи

132

133

погомоніти. Та й він, досвіду любовного не маючи, Ех, можна було б іще поніжитися біля молодої дру-

милувався ніжною дівчиною. І, як сирота, що давно хат-

жини. Власне, він саме так і вчинив би, але кликав

нього затишку не мав, мріяв про надійний свій тил, де б

Олексія борг честі.

вистеляла стіл білим обрусом вірна дружина, зустрі-

Тихо-тихо вислизнув за двері, радіючи, що увечері

чала б на порозі після служби. Покохалися, одне слово.

чекатиме на нього тут медова казка. Досить, набув-

І все як у романах: батько проти!

ся сиротою, тепер усе інакше піде.

Чи задля канцеляриста він доньку виховував?

А хвилин зо п’ять чи, може, десять — якби ж то зна-

Але як пішов Олексій угору по службі та ще й до сто-

ти! — у шпарину, що між підлогою та дверима була, лиці перебрався, то на смертному одрі дав таки бла-

коричнева змійка полізла…

гословення.

Доповзла до краю білої сукні, посунула під ліжко.

Весілля тихе було.

І вже не змійка — а ціле коричневе озеро підлогу

Обвінчалися в Михайлівському.

вкрило.

Невеликою компанією прогулялися по Дніпру та

У ньому і сукня, і звішене з ліжка подружнього про-

й проводили молодят до щойно знятих мебльованих

стирадло, і краї портьєр вимокли.

апартаментів.

А по тому озеру за мить запалали заграви.

А те, що біля дверей з ночі якийсь чолов’яга кру-

Спочатку теж — змійками золотими, а потім уже

тився — хіба таке помітиш у доленосний день?..

цілим морем смертельного швидкого вогню.

На ранок прокинувся Олексій уже не хлопчиком —

мужем.

У цей час Олексій у кабінеті начальства стояв і сумно

Помилувався, як юна дружина в подушку носиком

слухав, як вичитує його обер-поліцмейстер. Мов-

вткнулась, накрив оголене плечико ковдрою, поцілу-

ляв, не лізьте, пане Крапко, не у свої справи, не чі-

вав краєчок світлого пасма, щоби, не дай боже, не

пайте доброго імені славетного посла Вільгельма

розбудити.

фон Айзена. Вивчені ваші доповіді, нічого в них слуш-

Узяв свою теку, комір під саме підборіддя застіб-

ного немає!

нув, волосся пригладив — і до роботи.

Сам пан німецький посол, з яким погомоніли «по

Не терпілося на горло державному злочину насту-

душах», добряче посміявся.

пити.

Звісно, про добрий прийом, на якому посол по-

На порозі озирнувся.

дружньому подарував обер-поліцмейстеру дещо в кон-

Кімната вся сонцем залита, біла весільна сукня

верті — так, «на розвиток» поліції, — Крапці знати не

розкинулася на кріслі аж до самої підлоги, ніби мор-

обов’язково. Та й про соколине полювання, де вони

ська хвиля або хмара небесна.

так гарно час провели, також.

Пташки у прочинене вікно цвірінькають, сон золо-

Тож нехай пан посол краще над одним невігла-

тий навіюють.

сом-сищиком сміється, ніж над усім департаментом!

134

135

«Можете бути вільним! І більше — ні-ні! Не тицяй-

Подейкували, що пан посол вимагав суворого по-

те ніс у державні справи — крадіжками займайтеся!»

карання вбивці-невдасі.

Але завдяки друзям-адвокатам та проханню «на

Так, рибонько, закінчилося те затишне життя, що один

високе ім’я» Рудого Георгія Михайловича знайшлися

день та одну ніч усього і тривало.

пом’якшувальні обставини: стан афекту, нервовий зрив.

Та й заслуги Олексія враховано було.

Попіл лишився.

Ну, і що там казати, сам обер-поліцмейстер по-

Попіл у серці…

сприяв, аби справу закрили, адже той конверт-пода-

І так очі запорошив, що наступного ж дня, взявши

рунок від поважного посла вже на будівництво ново-

револьвер, попрямував Олексій Богданович Крапка,

го маєтку пішов.

удівець і нещасливець, прямо на світський прийом

Розжалували успішного сищика в околоточні.

до маєтку губернатора.

Живи собі, кишенькових злодюжок впольовуй —