Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

лір Шток і Вільгельм фон Айзен. Однак, гадаю, тут

ки саме те!

обов’язково знайдуться й інші ланки.

І вигукнув так, що гості повставали зі своїх місць:

— Згоден! — сказав Крапка. — Але звідки стільки

— Дуель!!!

знань? Щось вони не схожі на бульварні романчики

Режисер задоволено потер руки:

вашого белетриста.

— Ого! Це не пароплав, а справжній прорив у си-

— Я, між іншим, ще й фізику з хімією вивчала, —

нематографі!

насупилась Муся. — А ще медичні курси при універ-

У перших рядах юрми, яка оточила скандалістів,

ситеті відвідувала!

оператор шалено крутив ручку кіноапарату.

Вона ледь язика йому не показала, так її розпира-

— Яким же знаряддям бажаєте скористатися? —

ло від його здивованого погляду.

спокійно мовив Олексій, витираючи руки сервет-

— Гм… — пробурмотів він. — Вражаюче…

кою, і кивнув на стіну салону, прикрашену оленячими

148

рогами і різного роду холодною зброєю. — Револьве-

рів тут немає. Хіба що шаблі…

— Із задоволенням випущу з вас дух! — не вгавав

Іполит.

— Панове, панове! — розбороняючи руками су-

перників, вигукнув князь. — Що за дикість? Негайно

припиніть! Двадцяте сторіччя на дворі!

— А я б залюбки подивився… — пробурмотів купець,

проштовхуючись уперед.

Поетеса Зінаїда, котра очолювала купку переляка-

них дам, вимовила, випускаючи дим зі своєї пахітоски:

— Пароплавом гуляє смерть…

На мить запала тиша, в якій пролунав голос мод-

ного письменника:

— Дуель — це прекрасно, панове. Ми надто бага-

то балакаємо. У словах помирає істинна краса вчин-

ків і помислів. Ми припинили лазити у вікна до коха-

них жінок…

Публіка хитнулась і загомоніла.

— Дуель! — знову вигукнув Іполит, кидаючись до

стіни і хапаючи з гачка шаблю.

— Знімай! — штурхонув ногою оператора збудже-

ний режисер.

— Як забажаєте, — сказав Олексій, заспокійливо

киваючи Мусі і беручи до рук другу шаблю. — Але

я б не радив…

Він підійшов до закусочного столика, на якому було

мальовничо розставлено великий шоколадний торт

поруч із ананасом, прикрашеним паперовими квіта-

ми, і канделябри зі свічками.

Зробив у повітрі різкий рух.

Таке показне молодецтво викликало кілька зне-

важливих смішків.

150

151

Муся невдоволено глянула на Олексія: ну що за

Власне, вирішила Муся, нещодавно шановна пу-

дітвак…

бліка мала від них неабияку розвагу — і перемож-

Той посміхнувся.

ним поглядом дивилася вбік картярів, що всіляко

Обережно взяв зі столику графин із горілкою, на-

опікувалися переляканим Іполитом.

лив собі чарочку, кивнув їй:

— Дивно, але… — сказала Муся. — Мені вперше

— Ось, люба, як і обіцяв — остання!

приємно з вами танцювати…

Залпом випив і зі стуком поставив на місце.

— Правда? — зрадів Олексій.

Одночасно на скляну поверхню столика впали шо-

— Майже, — відповіла Муся, вирішуючи, що не-

коладний капелюшок торта, половина ідеально зрі-

ма через що переходити межу «професійних стосун-

заного ананасу і рівні обрубки білих свічок…

ків». Завадить справі.

Охнули дами, плеснула в долоні Зінаїда.

І тому продовжила розмову, перервану за сто ликом

Князь наполегливо вхопив Іполита за плечі:

тієї миті, як до них підійшов Іполит Вікентійович:

— Пішли-но, батечку, краще кинемо карточку, від

— Так от: у вбитого в Петербурзі інженера на шиї був

гріха подалі. Ви ж бачите, яка в нього реакція: вмить

такий ма-а-аленький круглий отвір, ніби від уколу…

голову вам зріже…

— …як, до речі, і в Айзена, — додав Олексій. —

Іполит зробив вигляд, що пручається.

Ви помітили?

Князь підморгнув графу, граф — купцю.

— Звісно. Але що це могло б бути?

І так, усім миром, повели «дуелянта» до ломберно-

— Отруйний дротик. Рідкісна зброя. Я б сказав, ек-

го столика.

зотична, проте вірна. У рукаві поміщається. До то-

Олексій кивнув шансоньє, той покірно сів за рояль.