Иэн Макьюэн - Спокута

Брайоні відійшла від мийки й стала по той бік столу, якраз навпроти сестри. Важко було дивитися на цю прекрасну маску.

— Я не розумію, про що ти говориш, — обережно сказала вона. — Яке він має до всього цього відношення? Мені жаль, що він помер, і прикро, що я про це не знала…

Вона здригнулася від несподіваного звуку. Прочинилися двері в спальню, а за ними стояв Робі. На ньому були армійські штани й сорочка, начищені черевики, а підтяжки вільно звисали з пояса. Він був непоголений і скуйовджений, і дивився він тільки на Сесилію. Вона повернулася до нього лицем, але не підійшла. У ті кілька секунд, поки вони мовчки дивилися одне на одного, Брайоні, яку частково заслоняла сестра, аж зіщулилася під своєю формою.

Він заговорив із Сесилією спокійно, наче вони були самі.

— Я почув голоси і подумав, що це якось пов’язано з госпіталем.

— Усе гаразд.

Він подивився на годинник.

— Нам краще поспішити.

Пройшовши кімнатою, він, перш ніж вийти на площадку, незначно вклонився в бік Брайоні.

— Прошу вибачення.

Вони почули, як зачинилися двері лазнички. У тиші, що запала, Сесилія сказала так, наче між нею і сестрою нічого не було:

— Він так міцно спить. Я не хотіла його будити. — Потім додала: — Я гадала, вам краще не зустрічатися.

Коліна у Брайоні справді почали тремтіти. Спершись рукою на стіл, вона відійшла від кухоньки, щоб Сесилія могла наповнити водою чайник. Брайоні дуже хотілося сісти. Але вона не зробить цього, поки їй не запропонують, а сама вона ніколи не попросить. Тому вона стояла біля стіни, роблячи вигляд, що не спирається на неї, і дивилася на сестру. Дивною була та швидкість, з якою полегшення, що Робі живий, змінилося страхом зустрічі з ним. Тепер, коли вона побачила, як він пройшов кімнатою, інша можливість, що його могли вбити, здавалася чудернацькою, незважаючи ні на що. Це було б зовсім безглуздо. Вона дивилася в спину сестрі, поки та поралася в крихітній кухоньці. Брайоні хотіла сказати їй, як це чудово, що Робі щасливо повернувся. Яке полегшення. Але як би банально це прозвучало. І вона не має права цього сказати. Вона боялася сестри, боялася її знущань.

Все ще відчуваючи нудоту, а тепер і задуху, Брайоні притулилася щокою до стіни. Та була не прохолоднішою за її обличчя. Вона страшенно хотіла пити, але нічого не хотіла просити в сестри. Сесилія швидко робила свою справу, змішала молоко й воду з яєчним порошком, поставила на стіл горщичок із джемом, три тарілки, три чашки. Брайоні звернула на це увагу, але легше їй не стало. Це лише посилило її недобрі передчуття від зустрічі, що чекала попереду. Невже Сесилія дійсно думає, що в подібній ситуації вони й справді можуть сидіти разом за столом і з апетитом поїдати омлет? Чи вона просто заспокоює себе роботою? Брайоні прислухалася до кроків на сходовій клітці, і це, мабуть, настільки відволікло її, що вона спробувала розпочати звичайну розмову. Вона ж бачила капюшон, який висів по той бік дверей.

— Сесилія, ти вже старша медсестра?

— Так.

Вона сказала це, наче поставила крапку, закриваючи тему. Їхня спільна професія аж ніяк їх не пов’язує. Ніщо їх не пов’язує, і нема про що говорити, поки не повернеться Робі.

Нарешті вона почула, як клацнув замок у дверях лазнички. Він щось насвистував, ідучи площадкою. Брайоні відсунулася від дверей — ще далі, в найтемніший куток кімнати. Проте, коли він зайшов, вона опинилася на лінії його очей. Він простягав до неї руку, щоб привітатися, а лівою збирався зачинити за собою двері. Якщо це був намір залагодити одразу дві справи, нічого драматичного в цьому не було. Але як тільки їхні погляди зустрілися, він опустив руки, зітхнув, наче переводячи дух, і став уважно розглядати її. Незважаючи на переляк, вона не могла відвести від нього очей. Відчула слабкий запах його мила для гоління. Була вражена тим, наскільки старшим він виглядав, особливо очі й зморшки навколо них. Невже це все її вина? — задала вона собі дурне запитання. Може, ще й війна в цьому винна?

— Отже, це була ти, — сказав він нарешті. Не обертаючись, штовхнув ногою двері, зачиняючи їх. Сесилія підійшла до нього й стала поруч. Він подивився на неї.

Вона підсумувала їхню розмову, але якщо навіть і хотіла, не зуміла стримати свого сарказму.

— Брайоні збирається сказати всім правду. Спершу вона хотіла побачитися зі мною.

Він знову обернувся до Брайоні.

— Ти думала, що я можу бути тут?

Найбільше зараз їй би хотілося не заплакати. У цю мить ніщо б не могло бути принизливішим. Полегшення, сором, жаль до самої себе — вона не знала, що саме охоплює її. Накотила якась могутня хвиля, перехопивши горло, позбавивши можливості говорити, а потім, коли вона все ж таки втрималася, міцно затиснувши губи, ця хвиля відступила, і вона була врятована. Сльози не покотилися, але голос перетворився на жалюгідний шепіт.