Иэн Макьюэн - Спокута

— А ти де?

— Недалеко від Мордена. В НМД.

Госпіталь невідкладної медичної допомоги, реквізований для військових потреб, який, схоже, прийняв на себе головний удар, справжній тягар евакуації. Надто багато було такого, про що не можна ні говорити, ні запитувати. Сестри дивилися одна на одну. І хоча у Сесилії був розтріпаний вигляд людини, яка щойно встала з ліжка, вона була ще гарнішою, ніж Брайоні пам’ятала. Це видовжене обличчя завжди було якимось незвичайним, незахищеним, дещо кінським, як усі казали, навіть при найвигіднішому освітленні. Зараз воно було відверто чуттєвим, з підкреслено вигнутими, повними червоними губами. Очі були темними й великими, можливо, від перевтоми. Або від печалі. Гарний довгий ніс, трепетні, витончені ніздрі — це обличчя було схожим на різьблену маску і якимось застиглим. Важко було щось із нього вичитати. Сестрин вигляд посилив ніяковість Брайоні, вона відчула власну неоковирність. Вона ледь-що знала цю жінку, яку не бачила п'ять років. Брайоні ні в чому не була впевнена. Вона намагалася знайти ще якісь нейтральні слова, але не було нічого, що б не вело до дражливих тем — тих, які вона в кожному випадку збиралася обговорити, — і нарешті, не в змозі більше витримувати мовчання і цього погляду, вона запитала:

— Ти мала якісь звістки від старого?

— Ні.

Рішучий тон вказував, що вона не хотіла цього, а якби й мала якісь звістки, то не стала б відповідати.

— А ти? — запитала Сесилія.

— Записку кілька тижнів тому.

— От і добре.

Більше тут не було про що говорити. Після чергової паузи Брайоні спробувала ще раз.

— А з дому?

— Ні. Я з ними не контактую. А ти?

— Вона час від часу пише.

— І що ж у неї нового, Брайоні?

І саме питання, і її ім’я прозвучали насмішкувато. Напружуючи пам’ять, Брайоні відчувала, що сестра з якихось своїх причин виставляє її зрадницею.

— Їм підселили евакуйованих, і Бетті їх ненавидить. Парк переорали і засіяли пшеницею.

Вона замовкла. Їй здалося безглуздим, що вона стоїть тут, перераховуючи всі ці подробиці. Однак Сесилія холодно сказала:

— Продовжуй. Що ще?

— Ну, більшість хлопців з села пішли в Східносуррейський полк, крім…

— Крім Денні Гардмена. Так, я знаю це. — Вона широко і якось штучно посміхнулася Брайоні, чекаючи, щоб та продовжувала.

— Біля пошти побудували дот, а ще зняли всю стару металеву огорожу. Ось. Тітка Герміона живе в Ніцці, і — ага — Бетті розбила вазу дядька Клема.

Лише тепер Сесилія трошки відтанула. Вона розчепила руки й притиснула одну до щоки.

— Розбила?

— Вона впустила її на сходах.

— Ти хочеш сказати, зовсім розбила, на друзки?

— Так.

Сесилія замислилась. Нарешті сказала:

— Це жахливо.

— Так, — підтвердила Брайоні. — Бідний дядечко Клем. Принаймні сестра перестала бути ущипливою. Допит продовжувався.

— А уламки вони зберегли?

— Не знаю. Емілі писала, що старий кричав на Бетті.

У цю мить розчахнулися двері, і господиня опинилася біля Брайоні так близько, що відчувався запах м’яти з її рота. Вона показала пальцем на вхідні двері.

— Тут вам не вокзал, дівчино. Або заходьте, або забирайтеся.

Сесилія підвелася без особливого поспіху, перев’язала шовковий поясок на халаті. Потім в’яло промовила:

— Це моя сестра Брайоні, місіс Джарвіс. Постарайтеся не забувати правила хорошого тону, коли розмовляєте з нею.

— У власному домі я розмовлятиму так, як мені подобається, — відказала місіс Джарвіс. Вона знову повернулася до Брайоні. — Хочете лишатися — лишайтеся, ні — то йдіть собі й зачиніть за собою двері.

Брайоні глянула на сестру, здогадуючись, що та зараз навряд чи відпустить її. Місіс Джарвіс виявилася мимовільним союзником.

Сесилія заговорила так, наче крім них двох нікого більше не було:

— Не звертай уваги на господиню. Я в кінці тижня з'їжджаю звідси. Зачини двері й піднімайся нагору.

Під уважним поглядом місіс Джарвіс Брайоні почала підніматися сходами за сестрою.

— А щодо вас, леді Погань… — озвалася господиня.

Але Сесилія різко обернулася й перервала її.

— Досить, місіс Джарвіс. Цього цілком достатньо.

Брайоні впізнала цей тон. Справжній найтінґейлівський, призначений для важких пацієнтів чи для слізливих студенток. Такий тон виробляється роками. Сесилія вже напевно стала старшою сестрою.

На площадці другого поверху, збираючись відчинити двері, Сесилія ще раз обвела Брайоні холодним поглядом, даючи знати, що нічого не змінилося, ніякого потепління немає. З напівпрочинених дверей лазнички навпроти доходив вогкий ароматизований запах і глухий звук падаючих крапель. Сесилія збиралася прийняти ванну. Вона провела Брайоні в своє помешкання. Деякі найохайніші в палаті сестри жили у своїх кімнатах, як у свинюшнику, тому вона б не була здивована, якби побачила новий сестрин варіант колишнього хаосу. Натомість складалося враження, що тут живуть простим і усамітненим життям. Середніх розмірів кімната була розділена, щоб відгородити невеличку кухоньку і, можливо, спальню за зачиненими дверима. Стіни були обклеєні шпалерами з блідими вертикальними смугами, як хлопчачі піжами, і ще більше посилювали відчуття одинокості. Лінолеум лежав нерівними шматками — мабуть, залишки від нижніх приміщень, — а місцями проглядали сірі дошки підлоги. Під єдиним підйомним вікном була раковина з одним краном і маленька газова плитка з одним пальником. Біля стіни, майже не залишаючи місця для проходу, стояв стіл, накритий жовтою бавовняною скатертиною. На ньому — глечик з-під варення з синіми квітами, либонь, дзвіночками, переповнена попільничка і стос книжок. В самому низу лежала «Анатомія» Ґрея і зібрання творів Шекспіра, а на них менш об’ємні книжки зі сріблястими й золотистими літерами на корінцях; вона помітила Гаусмена і Креба. Біля книжок стояли дві пляшки темного пива. В найдальшому від вікна кутку були двері в спальню з пришпиленою на них картою Північної Європи.