Иэн Макьюэн - Спокута

Проте подряпини й синці давно вже загоїлися, а всі її власні твердження в ті часи були зовсім протилежними. І наречена не виглядала жертвою, і батьки дали їй свою згоду. І навіть більше — ще б, шоколадний магнат, творець «Амо». Тітонька Герміона має задоволено потирати руки. А те, що Пол Маршал, Лола Квінсі й вона, Брайоні Толліс, мовчазно змовившись, обманом відправили невинну людину в тюрму? Але слова, на підставі яких його звинуватили, були її власними, зачитаними вголос від її імені на виїзній сесії суду. Покарання вже відбуто. Борг заплачено. Вирок залишився в силі.

Вона лишилася сидіти, покірно схиливши голову, лише серце билося швидше, і мокрими стали долоні.

— Я вимагаю і закликаю, щоб ви обоє відповіли, як відповідатимете, коли надійде день Страшного суду і все потаємне в людських серцях відкриється: якщо комусь із вас відомі перешкоди, котрі не дозволяють вам поєднатися в законному шлюбі, визнайте їх зараз.

За будь-якими підрахунками, до судного дня залишається ще дуже багато часу, а до тих пір правда, яку знали передовсім тільки Маршал і його наречена, впевнено оточувалася стінами мавзолею їхнього шлюбу. Там, у пітьмі, вона надійно зберігатиметься ще довго після того, як помруть усі, кого це стосується. І кожне слово церемонії було ще однією цеглиною тих стін.

— Хто віддає цю жінку в дружини цьому чоловікові?

Схожий на птаха дядько Сесіл квапливо пройшов уперед, прагнучи, безсумнівно, чимшвидше покінчити зі своїми обов’язками й не зволікаючи повернутися знову в сховище коледжу Всіх душ в Оксфорді. Намагаючись почути хоч якусь нотку сумніву в голосах молодих, Брайоні прислухалася, як Маршал, потім Лола повторюють за священиком слова. Голос нареченої був солодким і впевненим, Маршал же гудів, наче йому все було байдуже. Як обурливо, як сластолюбно прозвучали перед олтарем її слова: «Присягаюся належати тобі тілом і душею».

— Помолімося.

І сім голів, які виднілися над спинками сидінь у перших рядах, похилилися, а священик зняв окуляри в черепаховій оправі, задер підборіддя й, заплющивши очі, звернувся до небесних сил втомленим, сумним, монотонним голосом:

— О предвічний Господь наш, Творець і Спаситель роду людського, який дарує божественну милість і вічне життя, пошли своє благословення рабам Твоїм — цьому чоловікові і цій жінці…

Остання цеглинка стала на місце, коли священик, знову одягти окуляри, вимовив урочисту формулу — «оголошую вас чоловіком і дружиною» — і звернувся до Святої Трійці, на честь якої була названа його церква. Потім були ще молитви, псалом, «Отче наш», тоді ще одна довга, в якій низхідна інтонація прощальних слів позначила меланхолійний фінал.

— … Дарує вам милість свою в щедрості своїй, очистить вас від гріхів і благословить вас, щоб були ви Йому віддані тілом і душею і жили разом в любові й злагоді до кінця днів ваших.

Тут же каскад бурхливих органних тріолей обрушився згори, наче конфеті, і священик обернувся, щоб провести молодих до виходу, а шестеро родичів рушили за ними. Брайоні, яка стояла на колінах, вдаючи, що молиться, підвелася й повернулася обличчям до процесії, що саме наближалася. Священик наче поспішав кудись і випередив усіх інших на кілька метрів. Глянувши ліворуч і побачивши молоденьку медсестру, він лагідним поглядом і легеньким уклоном виразив і привітність, і зацікавленість. Потім пройшов уперед, щоб широко відчинити великі двері. Навскісні промені сонця сягнули місця, де вона стояла, освітивши її обличчя і головний убір. Вона хотіла, щоб її бачили, але ж не так виразно. Тепер її вже не можна не помітити. Лола, яка була ближче до Брайоні, порівнялася з нею, і їхні погляди зустрілися. Фата вже була піднята. Ластовиння зникло, але в цілому вона не дуже змінилася. Лиш трошки вища, можливо, гарніша, з м’якшим і круглішим обличчям, а брови безжально вищипані. Брайоні просто дивилася. Вона лиш хотіла, аби Лола знала, що Брайоні була тут, і гадала, чому. Сонце заважало Брайоні дивитися, але вона помітила, як на якусь мить зморщечка незадоволення з’явилася на обличчі нареченої. Потім вона міцно стулила губи, подивилася просто себе — і рушила далі. Пол Маршал теж бачив її, але не пізнав, так само як тітка Герміона й дядечко Сесіл, які не бачили її вже багато років. Зате близнюки, які йшли позаду в злегка приспущених штанях від шкільної форми, зраділи, побачивши її, мімікою виразили жах від вигляду її одеж і почали блазнювати, закочувати очі, позіхати, поплескуючи себе долонями по відкритих ротах.