Спочатку я бурчала та опиралася цьому, бо не хотіла писати два дурнуватих речення на початку своєї статті. А потім мені це почало подобатись. Коли я пишу довгу колонку чи статтю і «гублюся», то завжди можу повернутися на початок і прочитати «резюме» статті, щоб не втратити фокус. Це допомагає мені відкинути зайву інформацію, яка не принесе користі ні статті, ні читачеві.
Компанії роблять те саме — формулюють свої місії. Це своєрідний «компас» для всіх, хто працює в компанії, починаючи з директора і закінчуючи секретаркою, який забезпечує рух в одному напрямку.
Мій чоловік колись керував PR-компанією, гаслом якої були слова: «Ми будуємо стосунки». Його візитка могла легко збити з пантелику — таких я ще не бачила. На ній зазначалися всі послуги, що їх надавала компанія: зв’язки з владою, з громадськістю, з медіа, з бізнесом… Він займався найрізноманітнішими речами, і ніхто — навіть я та діти — ніколи не знали напевне, як він заробляє на життя. Його вступна промова була чудовою, якщо клієнт мав час на те, щоб доїхати з фойє на 32 поверх і витратити 20 хвилин на те, щоб його вислухати.
Бізнес рушив уперед, коли Брюс вирішив зосередитися на одному напрямі та обрав кризові комунікації. Якщо намагаєшся бути для всіх усім одночасно, у результаті тобою взагалі ніхто не зацікавиться. Та якщо робиш щось одне, але робиш це першокласно, перетворюєшся на важливого фахівця.
Добре мати «фокусну точку», яка допоможе зосередитися саме на одному напрямі. Коли я три роки вела власну радіопрограму, я не хотіла втратити своє бачення «Шоу Регіни Бретт». Щоб допомогти собі зосередитися на моїй персональній місії, незалежно від теми чи гостей, я склала список власних «10 заповідей» для цієї програми
1. Будь цікавою. Дивуй слухачів.
2. Будь оригінальною.
3. Будь собою. Будь Регіною Бретт на всі сто.
4. Насолоджуйся роботою.
5. Став непрості запитання з повагою до співрозмовника.
6. Передусім поважай слухача.
7. Надихай усіх учасників знаходити й використовувати свою внутрішню силу, щоб створювати краще життя для себе і для інших.
8. Даруй людям надію.
9. Працюй у команді, щоб робити тільки те, що можна зробити гарно й узгоджено.
10. Роби все якнайкраще кожного тижня, а потім «відпускай» зроблене.
Перед початком програми я завжди заходила до кімнати відпочинку, щоб налаштуватись. Я складала руки в молитві, а тоді торкалася ними чола і просила Бога благословити всі мої думки ясністю; прикладала руки до рота і просила Творця благословити мої слова співчуттям; а тоді прикладала руки до серця і просила Бога благословити моїх гостей, мою команду та моїх слухачів. І коли я налаштовувала себе на це, можна було не хвилюватися про те, що буде далі.
Мій друг Террі Плуто є автором спортивної колонки, а також веде колонку, присвячену вірі, у «Plain Dealer». А ще багато років тому ми разом працювали в «Beacon Journal». Він писав напрочуд сильні статті про свого батька, який усе життя працював на складі, а потім вийшов на пенсію. Після серцевого нападу він втратив здатність ходити й ледве говорив. Усе, що він міг, — це щось белькотіти й вимовляти слово «man» [14] Мається на увазі неформальне звертання, щось на зразок «друже».
.
Террі прийшов на мою радіопрограму й розповів вражаючу історію про свого батька, а також про те, як важливо залишатися духовно налаштованим. У 1998 році Террі провів кілька днів із батьком у Флориді, допоміг йому виписатися з лікарні та відвіз додому. Коли йому потрібно було повернутися додому, до Акрона, він найняв доглядальницю, яка мала дбати про його батька.
У лютому Террі мав їхати до Японії, щоб висвітлювати зимові Олімпійські ігри як спортивний журналіст. Це велика честь для будь-якого спортивного репортера й велике досягнення для газети. Газета вже придбала для нього квиток на літак та оплатила готель. Перш ніж їхати до аеропорту, Террі зателефонував доглядальниці. Усе було гаразд. Дорогою до аеропорту Террі молився за батька, аж раптом почув голос: «Не їдь».
Він почув його так чітко, немовби хтось вимовив це в дійсності. Ці слова не залишали його — і він загальмував край дороги, щоб знову зателефонувати доглядальниці й запитати, як там батько. Усе було гаразд. Террі заплющив очі й почав молитися про ясність. І знову почув ці слова: «Не їдь». Він зателефонував своєму начальникові з газети і сказав, що не може летіти до Японії. Йому було дуже незручно, адже стан батька не змінився, він не лежав у лікарні і не був при смерті, а газета витратила на поїздку Террі тисячі доларів. Террі сказав начальнику, що має таке відчуття, ніби йому не варто їхати. І тоді бос сказав, щоб він не їхав.
Читать дальше