Регина Бретт - Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя

Мені знадобилося чимало часу, щоб повірити в те, що я можу довіряти своєму керівникові. Але й зі мною було не так легко працювати. Колись над моїм робочим столом висіла наклейка зі словами: «СУМНІВАЙСЯ В АВТОРИТЕТАХ». Так я й робила.

Протягом досить тривалого часу я терпіти не могла авторитетів. Кожен керівник перетворювався на батька, якому я не могла догодити, а догодити моєму батькові було непросто. Що б я не робила, поки дорослішала, — це завжди було не досить добре, і він пояснював це за допомогою паска або своєї люті. Його крик і досі звучить у моїх вухах: «Та що з тобою таке? Чому ти нічого не можеш зробити як слід?» Гадаю, в дитинстві він постійно чув ці слова від свого батька. Кажуть, що коли знаєш, як зробити краще, то й робиш краще. Мій батько просто не знав, яким це «краще» має бути.

Якщо ти не вирішив проблему з авторитетом твого батька чи матері, кожен керівник перетворюватиметься на неприємного «батька», якому неможливо догодити. Одного разу в моєї колеги почалися проблеми з нашим босом. Жінка поскаржилася репортерові, який сидів поряд, що не може йому догодити. Той засміявся й відповів: «Татусь просто тебе не любить. Не переймайся».

Мені знадобилося чимало часу, щоб усвідомити: мої керівники не мають на меті мене покарати. І досі, коли бос питає: «У вас є хвилинка?» — моє серце починає калатати, і я боюся найгіршого. Що я зробила неправильно? Як мене покарають?

Навіть якщо так і стається, це аж ніяк не покращує ситуацію. Одного разу, багато років тому, редактор викликав мене до себе. Перш ніж увійти до його кабінету, я зупинилась, помолилась і нагадала собі, що привід може бути радісним, наприклад підвищення зарплати. Але ж ні. Хтось написав гидкий лист із приводу моєї роботи, і редактор покликав мене, щоб повідомити про те, що опублікує його. Він не мав наміру боротися за мене, не стояв за мене горою. Коли я вийшла з кабінету, то відчула себе геть побитою — до синців, — як у дитинстві.

Коли я пішла з «Beacon Journal», щоб працювати колумністкою в «Plain Dealer», я вирішила почати все спочатку. Була переконана, що це буде легко. Я вже працювала колумністкою, вміла писати, здавала роботу вчасно, у мене були національні журналістські нагороди. Тоді чому за тиждень до виходу на роботу мене охопила така паніка? У цьому не було жодного сенсу. Я робитиму те саме, тільки з іншими людьми.

Зрозуміла! Чи зможу я догодити своєму новому керівникові? Це питання натиснуло на мою «дитячу кнопку» — страх, що батько не оцінить моїх старань. А тоді один мій друг із реабілітації поділився зі мною цитатою з «Великої книги» Товариства анонімних алкоголіків. Це дозволило по-новому поглянути на те, хто насправді є начальником. У цьому уривку описано «третій крок» анонімних алкоголіків:

Ми вирішили віддати нашу волю й життя в руки Бога, як ми Його зрозуміли…

Вирішили, що віднині в драмі життя нашим Режисером буде Бог. Він наш Директор, ми ж — Його працівники. Він Батько, ми — діти… Коли ми щиро обираємо таку позицію, наше життя сповнюється прекрасними подіями. У нас є новий Роботодавець. Він усемогутній, а тому забезпечує нас усім необхідним, якщо ми тримаємося ближче до Нього й гарно виконуємо роботу, яку Він нам дає.

У книзі є навіть молитва, яка має супроводжувати цей крок. Я часто її використовую, особливо коли йдеться про робочі моменти. Ось кілька рядків, які зазвичай спрямовують мене в потрібному напрямку: «Боже, я доручаю себе Тобі, щоб Ти будував із моєю допомогою і діяв із моєю допомогою, якщо на те буде воля Твоя. Звільни мене від тенет мого „я“, щоб я могла втілювати в життя Твою волю».

Коли я «капітулюю», мені вже нема чого боятися. Завдяки тому, що тепер я все бачу по-новому, у мене є лише один керівник — Бог, який любить мене і хоче для мене найкращого.

Щодня я консультуюся з Ним з приводу моїх завдань, інструкцій, моєї ідеальної мети. Розуміння не приходить до мене, мов удар молотком чи ураган. Воно приходить не через мого земного керівника, а через найважливішого Начальника — тихий внутрішній голос. Для мене то голос Бога. Для інших це може бути внутрішньою ясністю та спокоєм, які з’являються, коли ти знаєш, приймаєш і любиш себе таким, як ти є, і цінуєш цей голос більше, аніж усі інші — нині, і повсякчас, і на віки вічні.

Жінці, яка виступала на сцені, було байдуже, чи помітить хтось, що вона спітніла.

Вона витерла чоло і запевнила нас, що то не клімактеричний приплив.