Террі повернувся додому і, перш ніж лягти спати, зателефонував батькові, котрий, як завжди, повторював: «Man, man…» А потім Террі заснув.
О четвертій ранку йому зателефонував брат. Тієї ночі їхній батько помер.
Гадаю, Террі почув слова Бога, бо він завжди налаштовує себе на те, щоб Його почути. Він практикує молитовне слухання, тому, коли Бог говорить до нього, він Його чує. Ці два слова — «не їдь» — могли б легко загубитися серед щоденних думок, якби він не був правильно налаштований.
Найкраще, що я роблю для самої себе, — це щоденне налаштування під час ранкової медитації. Одного разу, коли я хотіла виїхати з бічної дороги на шосе, я почула голос: «Зупинись!» Якусь мить я вагалась, а тоді натиснула на гальма. Мені пощастило. Тієї ж миті повз мене на великій швидкості промчала вантажівка з причепом. Вона перебувала в моїй «сліпій зоні». Якби я рушила вперед, вона б мене просто розчавила.
Іншого разу я їхала по шосе, а в моїй голові «дзижчало» багато найрізноманітніших думок. До чого братися в першу чергу? А тоді поглянула вгору і побачила рекламний щит із написом: «Сфокусуйся».
І це мене сфокусувало якнайкращим чином.
Урок 38
Найважливіший начальник, перед яким ти звітуєш, — це твій внутрішній голос
Тобі доводилося працювати з пихатим начальником?
Хто ж із такими не працював…
Є навіть шкала, створена спеціально для того, щоб виміряти, наскільки пихатий твій бос. Її називають ГРОЗА (Градус РОбочої ЗАрозумілості).
Стенлі Сілверман працює виробничим й організаційним психологом в університеті Акрона. Щоразу, коли він питає в людей, які сидять у залі, чи доводилося їм працювати з пихатим начальником, усі піднімають руки. Цікаво, скільки рук у такому випадку належать самим начальникам, які не усвідомлюють, що вони і є цими пихатими керівниками.
Гадаєш, пихатість твого боса зашкалює так, що ніяка ГРОЗА її не виміряє?
Можеш перевірити. Стенлі та дослідники з Мічиґанського державного університету розробили спеціальну шкалу після того, як провели інтерв’ю із сотнями працівників та зібрали всі риси їхніх керівників, які вони вважали ознаками пихатості.
Згідно з цією шкалою, твій керівник пихатий, якщо він або вона…
…приймає рішення, які негативно впливають на інших, і не слухає, що говорять підлеглі;
…витріщається на людей або кидає сердиті погляди, що змушує їх некомфортно почуватися;
…критикує або принижує;
…прилюдно висміює їхні ідеї;
…має нереалістичні вимоги щодо термінів виконання роботи.
А ось іще кілька ознак, які могли б додати до списку всі ми: кричить, свариться, звинувачує, присоромлює; поводиться так, ніби він усемогутній, непереможний і вищий порівняно з іншими.
У кожного з нас є історія про «поганого боса». Колись у мене був керівник, який змусив одну співробітницю працювати в комірчині, бо вона, бачте, повільно працювала. Він заборонив нам із нею розмовляти. Це було принизливо для всіх нас. Бідолашна жінка робила все можливе, щоб упоратися з роботою.
Коли я тільки починала працювати журналістом в одній газеті, ми дізналися, що наш конкурент написав про те, що нашу газету продають. Ми втратили довіру до власника нашої газети, коли дізналися, що він не довіряє нам. Він зібрав увесь колектив у редакції новин і сказав усім присутнім журналістам: «Не потрібно вірити всьому, про що читаєш у газетах». Чудово. Ми, репортери, працювали у виданні, власник якого не довіряє репортерам.
Деякі боси полюбляють «мікроменеджмент» — звертають увагу на всі деталі. З такими керівниками я не можу працювати продуктивно. Коли я бачу, як вони до мене підходять, мені хочеться вистрибнути з власної шкіри. Під час кожної розмови я відчуваю, що починаю задихатись, і мені хочеться закричати: «Дайте мені спокій, щоб я могла зробити свою роботу!»
Деякі керівники полюбляють коригувати твою роботу ще до того, як ти її закінчиш. В одній редакції новин редакторка читала все, про що я писала, буквально стоячи в мене за спиною. Я набрала статтю на своєму робочому місці, а потім надіслала їй кінцевий варіант. Вона ж у відповідь прокоментувала попередні версії статті — ті, які я вже встигла видалити. З’ясувалося, що редакторка могла бачити те, про що я пишу, з власного комп’ютера, а я про це навіть не знала. У мене склалося враження, що за мною спостерігає «Великий Брат».
Один редактор отримував неабияке задоволення від того, що знищував усі мої найпоетичніші рядки. Він отримав прізвисько «Капітан Закреслення». Цей чоловік починав редагувати твою статтю, не дочитавши її до кінця. Разючий контраст з одним із найкращих редакторів у моєму житті — Стюартом Ворнером! Той створив абсолютно нову модель того, яким має бути редактор і керівник. Коли я здавала йому статтю, він читав її, потім робив кілька зауважень, уставав з місця і пропонував мені посидіти в його кріслі. Ми вносили зміни разом, але я робила це власноруч. Абсолютно протилежний підхід! Завдяки його делікатності будь-яка стаття ставала кращою.
Читать дальше