Регина Бретт - Бог дає таланти всім. 50 уроків, щоб знайти себе та справу всього життя

В останній робочий день він повернувся додому, мов побитий собака. Коли Брюс почав вивозити речі з офісу, ми з донькою перетворили одну з вільних спалень на його кабінет. З часом він оговтається. Я гадала, що Брюс шукатиме якусь роботу. Минуло кілька тижнів — і він оголосив, що готовий розпочати новий бізнес. Гадаєте, мій чоловік збожеволів?

Він хотів узяти кредит під заставу нашого будинку. Ненормальний?

Після численних молитов і консультацій із друзями я погодилася всупереч власному страху. Скажете, з’їхала з глузду?

Наш хороший друг, Боб Сміт, головний директор великої інвестиційної компанії «Spero-Smith», порадив Брюсові не займатися всім підряд, а зосередити свій бізнес на чомусь конкретному. Протягом багатьох років мій чоловік перестрибував із проекту на проект без чіткого плану. Брюс вирішив, що це буде його остання спроба. Якими навичками він володів? Що йому подобалося понад усе? Кризові комунікації. Ось яким буде його бренд. Адреналін просто зашкалював. Він обере один напрям, звузить і поглибить його — і зробить це краще, аніж будь-хто інший.

Кілька місяців я оплачувала всі рахунки і вірила в те, що все буде гаразд. За два роки він повернув мені всі гроші. Через п’ять він заробляв більше, аніж раніше, і все ще працював у офісі, розташованому в нашій спальні. У нього з’явився партнер, і компанія отримала нову назву — «Hennes Paynter Communications». А через десять років вона настільки розрослася, що вони перемістили її з домівок у ділову частину Клівленда — на 32-й поверх офісного центру «Terminal Tower», бізнес-осередку міста.

Того року економіка була в жахливому стані, однак для них то був найкращий рік. Вони створили бізнес, що не боявся економічного спаду, і мали клієнтів по всій країні.

— Мені подобається те, чим я займаюся, — розповідає Брюс. — Протягом тринадцяти років я ані дня не працював.

Звісно, це зовсім не означає, що він уникає важкої праці. Він працює більше, ніж будь-хто інший, кого я знаю. Дехто навіть може сказати, що мій чоловік просто гарує (наприклад, я).

Містик Джуліана з Норвіча якось сказала: «Спочатку ми падаємо, а потім відновлюємо свої сили після падіння. І те, й інше — Божа ласка». Або, як завжди каже мій друг Боб: «Я падаю і піднімаюсь. В обох випадках це Божа благодать».

І він має рацію. Падіння може стати твоїм найкращим учителем. Якщо твоє життя нагадує суцільний хаос, можливо, це лише тому, що ти стоїш у його центрі. Центр завжди має хаотичний вигляд, і, може, ще зарано говорити, як воно повернеться. Життя Брюса повернуло в такий бік, що про нього годі було й мріяти.

— Кожна людина, яку я зустрів на своєму шляху, кожна робота, на якій працював, кожен мій продаж, кожен досвід — саме їм я завдячую щастям і успіхом, що їх маю сьогодні, — каже він.

Невдачі мають нескінченні переваги. Вони усувають страх. Коли ти падаєш, тобі вже немає чого втрачати. Ти усвідомлюєш, що досі живеш, досі дихаєш, досі є самим собою — життя триває. Коли перемикаєш своє життя на «режим виживання», розумієш, що для того, щоб вижити чи служити іншим, потрібно не так багато. Ти відкриваєш самого себе — ким ти є насправді і що ти сильніший, аніж думаєш.

Як зробити правильний вибір: погодитися на нову роботу чи залишитися на старій, обрати один коледж чи інший, надати перевагу саме цьому покликанню?

Це досить легко, коли один вибір є очевидно правильним, а інший — поганий. Але ж як важко його зробити, коли обидва варіанти однаково гарні або погані.

Я пропрацювала в редакції «Beacon Journal» в Акроні, Огайо, чотирнадцять років. Протягом цього часу встигла вийти заміж і переїхати до Клівленда, тож моє життя вже не оберталося виключно навколо Акрона. Коли працюєш автором газетної колонки, важливо жити поряд із людьми, про яких пишеш, ловити «настрій» міста. Настав час зосередити своє життя в одному місці.

Я звернулася до редакції «Plain Dealer» у Клівленді, і вони запропонували мені роботу колумністки. Погодитися чи ні? Ситуація значно ускладнилася, коли про мої наміри дізнався редактор «Beacon Journal» і запропонував більше грошей, щоб я залишилась, аніж пообіцяв «Plain Dealer», щоб я пішла.

То що мені робити?

Коли йдеться про прийняття рішень, не існує «секретної формули», як не існує й універсальної стратегії, щоб її можна було використати. Чи, можливо, для кожного вона своя.

Але є й простіший шлях. Я могла б крутнути магічну кулю й поставити їй запитання, порадитися зі своїм гороскопом, метати дротики, підкинути монету чи зіграти в «біблійне бінґо». Це коли відкриваєш Книгу на будь-якій сторінці, тицяєш пальцем наосліп у будь-який абзац — і вуаля! — ось вона — відповідь!