Васіль Ткачоў - Булачка

Здесь есть возможность читать онлайн «Васіль Ткачоў - Булачка» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Гомель, Год выпуска: 2011, Издательство: ТДА “Барк”, Жанр: Юмористическая проза, на белорусском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Булачка: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Булачка»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Кнігу склалі лепшыя гумарэскі пісьменніка на трох мовах – беларускай, рускай і украінскай. Як і належыць вясёламу чалавеку, Васіль Ткачоў сам смяецца і пацяшае іншых. Героі ягоных твораў –простыя людзі, якія жывуць сярод нас і трапляюць іншы раз у самыя недарэчныя сітуацыі ці па сваёй волі, ці па віне іншых, але ўзнімаюць добры гумарыстычны настрой усім нам. Чытаючы гэтую кнігу, сумаваць не прыходзіцца. І не толькі, заўважце, беларусам. З творчасцю Васіля Ткачова могуць пазнаёміцца і рускія чытачы, і ўкраінцы, бо гумар сапраўды не мае межаў. Гумарэскі пісьменніка могуць быць выкарыстаны і ў мастацкай самадзейнасці. 

Булачка — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Булачка», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Вавьоркін трохи збентежився. Він хотів продовжувати, але Сироєжкіну було вже не зупинити. Він сів на місце. «Ось і кажи їм правду!– ображено подумав Вавьоркін. – Ех, жінки, жінки! Збрешеш – повірять, правду скажеш – не візьмуть на віру».

ПРОЇХАВ!..

«Ви подивіться, зайшли в автобус і хоч би хни... і їдуть безквиточниками... зайцями... навіть на компостер не дивляться... А я що – лисий? Тільки й встигаю тягати з кишені талончики, тільки й клацаю компостером, – міркував Рудькін, тримаючися за поручень. – Ні, я так само не ликом шитий. Усе. Досить. Крапка. Назад з інституту так само буду їхати зайцем. Чи ж у мене копійчина зайва?»

Вертався з роботи Рудькін у доброму настрої, ідея почати їздити безкоштовно у громадському транспорті, що народилася ранком, зігрівала під одежою, і він раз-пораз кидав погляди на тих, хто з’являвся у салоні. Мало хто витягав талон на проїзд. «Ось-ось, – міркував Рудькін,– і завжди так... Ні, і ми не личаком борщ сьорбаємо. Дивишся, три рази проїду, й буханка хліба буде. Чи півлітерка молока. А це вже дещо значить».

Як і буває в таких випадках, на лінії з’явився контролер.

– Панове, підготуйте талончики для перевірки,– попросила жінка у червоному беретику, окинувши важним поглядом салон.

«Буду триматися до останнього,– твердо вирішив Рудькін і вийняв на всякий випадок талон, затиснув у руці. – Коли що – компостер поруч, встигну клацнути... Жінка ж далеко іще...»

Залишалося їхати неповних три зупинки. Далеченько. Рудькін відчув, що змокріла лисина, важче зробилося дихати, а пальці на руці тримтять. Він не зводив очей з жінки-контролера, червоний беретик якої був усе ближче й ближче. Рудькін бачив, як хлопці в’юнами просковзували поміж пасажирів, ховаючися від контролера, умудрялися проскочити, а більшість показувала проїздні квитки...

«Все, встиг!»– з полегшенням зітхнув Рудькін і зіскочив на асфальт, він віддихався, витер хусточкою змокрілу лисину. Талон все ще був затиснутий в руці. Рудькін зім’яв його і звично шпурнув в урну зі сміттям...

ІМПОРТНІ ЧЕРЕВИКИ

Лижкіни обідали, коли дзинькнув дзвінок.

– Василю, поцікався, хто там, – підштовхнула чоловіка дружина.

– Зараз, – швиденько відреагував і на дзвінок, і на дружинин наказ Василь і глянув у вічко: по окулярах і по капелюху пізнав товариша по роботі Сивчика й відразу згадав, що той повинен був, як і домовлялися, принести йому імпортні черевики. Хвалився Сивчик, що дуже модне, гарне взуття, але трохи малувате – тисне, тому, хочеш того чи ні, доводиться ось збувати. Шкода, але що поробиш – не дивитись же на черевики, їх носити треба, а, бач, не отримлюється. «Та й продавати аби-кому не хочеться,– говорив Сивчик. – Ось якби хто з друзів узяв, це інша справа: довго згадувати мене потім буде добрим словом, а чужий відразу забуде». Поміряти імпортне взуття першим згодився Лижкін.

І ось Сивчик стоїть з коробкою перед дверями. Заходить, вітається.

– Тетянко, – гукає Лижкін жінку. – Подивися, що мій колега по бригаді приніс – імпортні черевики. Я ж і забув тобі сказати. Йому малі, ну, а як вони будуть на моїй нозі? – Невдовзі Лижкін тупав по квартирі у новесеньких черевиках. – Якраз. Як на мене пошиті. Ну так що, Тетяно, візьмемо?

– Певна річ, любий, – Тетяна покрутила у руках черевики, задоволено прицмокнула язиком. – Гарнесенькі – слів нема. Та й тривкі, мабуть, будуть, раз імпортні... Ціна таксамо не дуже щоб кусалася. Бери, бери, Васильку, і не замислюйся. А товаришу своєму спасибі скажи.

– Так, так... Ось я, користаючися моментом, відразу й кажу: дякую тобі, друже, за черевики,– Лижкін поляпав Сивчика по плечу.

– Та нема за що,– пробурмотів Сивчик. – Не для кого ж постарався – для товариша.

Засунувши у кишеню гроші, Сивчик пабажав довго носити черевики, попрощався і зник.

–Праўда ж, добрыя чаравікі? – знов глянув на дружину щасливий Лижкін, широко усміхнувся... і раптом усмішка миттєво зникла з його обличчя. Перед ним стояла зовсім інша жінка – лице насуплене, червоне, мов помідор. І погляд такий, наче Лижкін приніс у день зарплати всього декілька «зайців».

– Значить, взуття купляєш? – затрусила головою Тетяна. – І це у той час, коли в холодильнику вітер гуляє... коли у мене панчохи всі діряві... коли...

– Не розумію,– повів плечем Лижкін. – Ти ж сама сказала: бери й не думай, черевики дуже добрі... і ціна не кусається.

– А що я при чужій людині повинна була говорити? Скажи мені, дурню? Не могла ж я відправити його за поріг з тими черевиками. Що б він тоді про мене подумав? Та й про тебе, га? Ех, бідолага ти, Лижкін, а не чоловік. Навіщо макітру на плечах носиш?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Булачка»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Булачка» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Булачка»

Обсуждение, отзывы о книге «Булачка» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x