Васіль Ткачоў - Булачка

Усі, хто був у конторі, здивовано переглянулися.

Кузовка спав, підклавши під голову кашкета, коли приїхали на острів його колеги.

... Леон та булий дільничний Кузовка часто тепер разом ловлять карасів. Тільки ніколи не сидять поруч. Та іще: обидва не любляь дивитися на острів. Леон – через те, що конфіскували його апарат і вліпили штраф. А дільничний – тому, що позбавили міліцейського мундиру.

А карасі скакають на піску, ніби на сковороді. Ладні такі карасі. І чоловікам корисне заняття...

Тюлькіна хлібом не годуй, а дай куди-небудь записатися. Ну, наприклад, формувалася туристична група – відомо ж, за кошт профспілки або доброго спонсора,-- Тюлькін тут як тут.

– Запишіть! Ви записали? Дайте подивитися на власні очі, бо кому й довіряю, то тільки їм, шановним,-- Тюлькін насовував на перенісся пукаті окуляри, підносив до них папірець і, знайшовши своє прізвище, лагідно усміхався. – Ось тепер бачу. А куди, не підкажете, завтра буде запис?

Отримавши інформацію, Тюлькін з’являвся в потрібний час якраз у тому кабінеті, де й слід було бути.

– Запишіть! Я – Тюлькін! – переступивши поріг, заявляв він.

– Знаємо, знаємо, – роздратовано відповідали йому.

І записували, бо не запиши – лементу буде на увесь білий світ. І на дефіцитні товари ( було й таке), і на гуманітарну допомогу, і на культпохід до театру, і ще багато куди.

У той день таксамо кудись записували. Куди – Тюлькін не знав.

– Запишіть! Я – Тюлькін!

– Що, і вас записати? – здивувалася активістка в окулярах на красивому личку.

– Обв’язково, обов’язково!

–Так ви ж... – дівчина поперхнулася, зняла окуляри, чомусь довго, не моргаючи, вдивлася в Тюлькіна.

– Ніяких «ви ж»! Не запишете – буду скаржитися! Я – Тюлькін!

– Не можу я вас записати...

– Зможете! Ви, бачу, новенька?

– Ага.

– Тому запам’ятайте прізвище.

– Запам’ятала: Тюлькін.

– Ось-ось!

Дівчина встала, підійшла до Тюлькіна:

– Так ви ж живий!

– Так, так, живий, і поки живий – повинен скрізь побувати, усього зазнати і попробувати. Записуйте, записуйте! Не будемо псувати відносин. Я вам таксамо можу знадобитися...

– Я хотіла вам сказати, що я тільки переписую на чистовик... – дівчина зовсім, здається, розгубилася під натиском Тюлькіна. – Список склали без мене...

Тюлькін хитро усміхнувся, доторкнувся до плеча дівчини, по-змовницьку зашепотів:

– А ви, шановна, впишіть. Нема такого папера, щоб на ньому бракувало місця для моєї персони.

– Ну, як хочете! Запишу! – не витримала дівчина і рішуче вивела на папері прізвище – Тюлькін.

– Дякую, дякую, ось і чудово, ось і добре, що ми з вами порозумілися,– і Тюлькін помахав на розвітання дівчині.

... Назавтра був з’їзд творчої спілки, делегатом якої з’являвся і Тюлькін. Головуючий попросив ушанувати пам’ять тих, кого не стало за звітний період, хвилиною мовчання. Коли він назвав прізвище Тюлькіна, а у списку воно було останнім, по залу пройшовся гомін – делегати заворушилися, почали шукати очами Тюлькіна...

Тюлькін сидів і розгублено лупав очами. Перший раз так промахнувся: не туди записався.

Новорічний бенкет був у самому розпалі, коли Сироєжкіна, як завжди, висунулася наперед. Вона обвела хитруватим поглядом всіх, хто сидів за святковим столом, і пропонувала:

– Увага, панове! Від ім’я жінок пропоную кожному щиро признатися, хто зрадив своїй дружині у минаючому році.

Чоловіки здивовано і розгублено переглянулися. Жінки заплескали в долоні – підбадьорювали своїх лицарів, щоб ті викладали все.

– Ну, з кого почнемо? – сокотала Сироєжкіна. – Що, нема сміливих?

Таких спочатку не знаходилося.

–Чоловіки, щось вас не чувати!..

– Ну, Дон Жуани, чому стихли?

– Попалися! – знущалися над міцною статтю жінки.

Першим набрався сміливості Трушков.

– Я, наприклад, не зраджував. Спи спокійно і в новому році, Зінулю! – він приклав руку до серця і сів.

Майже те ж саме сказали й інші. Крім Вавьоркіна. Вавьоркін же узнявся з місця з келихом у руці, трохи ковтнув шампанського, серйозно, не моргнувши оком, відкарбував:

– Що було, те було. Брехати не буду. Пробач, Галинко. Зраджував я. Були в мене жінки. Одну з них звали Ларискою, другу Наташкою, третю Клавкою, четверту Вірочкою, п’яту...

Усі заусміхалися.

– Ну і жартівник ти, Вавьоркін! – промокаючи хусточкою вологу на очах, зупинила його Сироєжкіна. – Так розсмішить не кожен!.. Артист. Тобі Дідом Морозом бути! Галю, ну в тебе й чоловік!.. З ним, напевно, ніколи не сумно!