Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори

– Прощай тату! Прощай мамо!

Вхопилася за те місце, звідки в неї волосся вилізло, і зі стогоном кинулася…

…….. Одержувати Різдвяну нагороду.

Рвонув вітер…………………………….

І з дзвіниці кафедрального собору почулося тихе, тихе, таке лагідне та безмильне, як душа в поета Рульки:

– Бумммм!!!

Вечоріло…

Усі, кому нічого було робити, кляли Берестейський мир…

Огляд закордонної політики

– Що я, справді, гірший за інших, чи що?

Яку газету чи журнал не розгорнеш, скрізь тобі:

– Огляд закордонної політики.

– «Вперед чи назад?»

– «Мирова катастрофа».

– «Світова пожежа».

– «Економічне банкрутство».

– «Всесвітня революція».

– «Нові політичні комбінації».

Et cetera et cetera…

Розумієте, заздрісно.

Усі пишуть, а я – ні.

Так оце і я вирішив оглянути закордонну політику за останні місяці.

Розуміється, це справа нелегка.

Але… Попробую.

Та й почуваю, що треба зазнайомити з цим питанням, а то багацько з наших громадян непоінформовані.

Зустрів одного приятеля.

Кричу:

– Товаришу! Де Шанель?! Чули?

Підходить.

– Продав, – каже, – 450 лопатками.

– ??

– Кого, – кажу, – продали?

– Та ви ж про шинель?!

– Про яку там шинель?! Де Шанель! Новий французький президент. Вибрали оце недавно.

– А-а-а-а! Вибрали?! Недавно?! Що з того? І банк запечатали теж недавно. Прощайте. Поцілуйте його в вічі, а він вас хай цмокне двічі. Та будете родичі: Де Шанель!

Людина, як бачите, зовсім не знайома з останніми закордонними міжнародними подіями.

Ну, як тут не напишеш?

Звичайно, не буду ж я робити огляд міжнародної політики всього світу. Я лише буду говорити про ту політику, що «отут» у мене сидить.

«Отут» – це значить, на потилиці.

Східне питання. Значить, так.

У Франції був Жорж Клемансо.

В Англії, на жаль, ще й досі є Лойд Джордж.

Хоч останній і каже, що ніби хоче на покой, але бреше – не хоче.

Одрізняються вони один од другого, як ви бачите, лише тим, що в одного «Жорж» стоїть спереду, а в другого – ззаду.

Так оці два Жоржі вирішили розв’язати східне питання в той спосіб, щоб відбудувати «Єдиную недѣлимую».

Наймили для цієї справи трьох дурнів. Колчака, Юденича та Денікіна.

Більшовики за нашою допомогою по черзі набили морду всім трьом.

Тоді ті ж самі Жоржі наймили четвертого.

Четвертий теж лізе, висовує потроху й свою. І його буде бита.

Оця вся процедура зветься тепер політиками:

– «Найболючіше питання Сходу».

– Чому – «найболючіше»?

– А ви як гадаєте? Як по морді б’ють, то хіба болить?

– Болить!

– Тому й «найболючіше»!

Друге політичне з’явище, яке цікавить нас також, як і інших, це – Версальський мир і його наслідки, що, як кажуть, вирішив питання Заходу.

Це справа така.

Зібралися у Версалі представники Антанти і закликали представника ворожої Німецької держави, щоб помиритися.

Прийшов бідолашний Карло Карлович. Один представник Антанти вхопив Карла Карловича за горло, другий – за ноги, а третій вперся йому колінком у живіт.

– Ну, що, – кажуть, – Карло Карлович, биться чи мириться? Миришся?!

– Ja! Ja! Bitte! Bitte! Рятуйте, хто в Бога вірує!

– Bitte, кажеш? То-то ж! Ну, йди! Значить, ми з тобою помирилися!

Карлович за ріжок, обернувся та кулаком:

– Почекай, бісової віри Антанта, я тебе помирюсь!

Поїхав додому, і тепер у нього армія більша, як у мільйон багнетів.

Так що ще довгенько дияконові в церкві доведеться возглашати:

– «І мира мирові у Господа просим!»

Третій цікавий мент у міжнародній політиці – це вибори президента Франції. Тут справа вийшла дуже серйозна.

Розумієте, Клемансо, гадаючи, що його оберуть, одружився з молодою дівчиною. Для салону, значить. Бо жінка, так вона на цих самих салонах дуже добре розуміється.

А обрали Де Шанеля! Клемансо в розпуці.

Та й справді чолов’яга вже старкуватий. Що він з нею має робити… Пише до Де Шанеля.

– Mon cher, – говорить, – Поль! Коли ти вже президентом, то забирай, – говорить, – собі і президентшу.

А той йому:

– Mon cher, – говорить, – Жорж! Не задля того я пішов у президенти, щоб всяких там чужих молодиць годувати.

А молодиця аж пінить.

– Що я за тебе, стара панчохо, йшла, щоб ти мені мемуари тут розписував… Обверсалився, та тоді в кущі?

За мемуари! У-у-у!! Клемансо! І діти такі Клемансо!

Та таке зчинилося, таке зчинилося, що, мабуть, і Лівобережну Вкраїну Польщі віддадуть.