Остап Вишня - Вишневі усмішки. Заборонені твори

……………………………..

……………………………..

А я шовініст.

Хай вішають!

……………………………..

1920!!

Новий! Новісінький!!

Що то несе він?!

Що принесе він?!

Тяжко, звичайно, вгадати!

Але побажати можна!

А може, що-небудь, дивись, і здійсниться!

Мовляв: «Піймав, не піймав, а побігти треба!»

Тому:

– Бажаю й дарую! Беріть!!!

І. І. Рульці – Наперсний хрест…

Губерн. комісарові – Ну, безумовно, портфель. Хоч невеличкий.

Панові ректорові – Що пан ректор забажають…

Національно-державному союзові – Prrepustku до Хмельника й далі.

Референтам – Діти, додому!

Університетові – Ректора. Хоча… най буде й пан ректор.

Міській думі – Почесний квиток до лазні.

Ес-ерам – Соломонів оракул.

Ес-декам – Закреслити лозунг. Бо вже!

Хліборобам – Байку Глібова «Шпак».

Ен-ерам – «Не дрейф, роб’ята».

Євгенові Бджолі – Поличчя головнокомандуючого всіма озброєними силами України і почесний титул постійного комісара по цивільних справах.

Варивонові Мудрому – портрет Олександра II, віц-мундір з золотими візерунками й білі штани.

Ш. Фуксові – Камилавку (?) (нрзб. – Ред.)

Владиці – Портрет Ш. Фукса

«Всея знаєшь» – Примочки, бинтів і бавовни.

«Подольському краю» – початковий курс правопису – не єврейського, звичайно, бо газета суто «русская».

«Нашому шляхові» – Присліємнє (?) (нрзб. – Ред.) «но» і має з приводу цього «псаломщицьке» благословення.

«Подольской Жизні» – Некролог.

«Волі» – Ноти: «Де ти бродиш»?

Ні-рові – Декілька кас шрифту. Ну, хоть чужого.

Денікіну – Пару чистої білизни й пляшечку шпигинару.

«Варшав’янам» (нашим) – Об’єктивності.

Головному отаманові – Гімн: Не пора! Не пора! Не пора!..

……………………………..

…Клемансо – Хопить з нього й «одного ребра».

Видавництву «Дністер» – «Капітал» Маркса.

Кирило-Мефод. братству – Владичне благословення.

Петрушевичеві – Декрет про призначення Головою Ради народних комісарів.

Назарукові – Фунт звичайного мила.

Філії Катеринославського видавництва – Видати «Пісенник». Можна навіть перекласти з російської.

М. Садовському – Ну, єсть трошки полиняти.

Прем’єрші – З’ясувати нарешті свою національність.

Може, кого забув?! Зголосіться! Зайдіть! Я з радістю!

Значить, так:

1) Концерт.

2) Ромео і Джульєтта (українізовані). Шарж.

3) Артистичний вінегрет.

4) Актори в публіці.

5) Горячий буфет.

Це – програма.

Концерт…

Виходить, значить, що «несамооприділившийся» (вислов конферансьє) п. Порубіновський і починає… Голосно починає:

– «О, вийди, Лізето, на балкон»…

Лізета не вийшла. «Вийшов» сам п. Порубіновський, тихо скінчивши своє благання.

П. Литвиненко-Вольгемут проспівала нові романси «про те, як, недивлячись на гострі накази мами, вона з хлопцем у садочку цілувалася».

Поцілувавшися, п. Литвиненко повела лугом коня, просячи козаченька, щоб її посватав, козаченько її не посватав, вона на нього наплювала і зникла… за лаштунки.

Потім, по виразу конферансьє, махав руками п. Григоренко і здорово кричав хор щедрівки.

І один лише п. Овдієнко співав на злобу дня – про три шляхи.

Співав довго, але публіка не зрозуміла, про які саме «три шляхи» йде розмова. Чи про шлях на Варшаву, чи про шлях на Вінницю, чи про «Наш шлях».

Вибирай, мовляв, який хочеш.

Але потім п. Овдієнко сам на свої шляхи махнув рукою і порадив:

– Розвійтеся з вітром…

Нічого, мовляв, шляхів додержуватися…

Нарешті, І. І. Ковалевський вийшов і рішуче виявив що все це:

– Жах!

Публіка з ним, очевидно, цілком погодилася, бо довго й уперто йому аплодувала.

Я з п. Ковалевським не погоджуюсь.

– Чому жах?!

Жаху ще поки що немає. Але він скоро буде.

Уявіть собі.

Сьогодні вечірка в клубі.

Анонс:

«Беруть участь найкращі артистичні сили…»

Прийдеш…

Литвиненко-Вольгемут… Овдієнко…

Івлів…

Завтра концерт в театрі…

«Беруть участь найкращі артистичні сили…»

Завітаєш…

Литвиненко-Вольгемут… Овдієнко…

Івлів…

Кабаре…

Беруть участь (дивись вище).

Скажіть же, будь ласка, чи не буде для них скоро жаху?